Мама сына (3 года)

Как пережить карантин в Китае? История борьбы и надежды

Мы очень переживали, как там наши любимые в Китає!

Крестная стойко держалась и что б мы не нервничали говорила что все хорошо в норме допустимого и раз в день им разрешают выходить из квартиры , одному из семьи что б купить продуткты ! Но ох как не сладко им было! Хорошо, что уже разрешили выходить на улицу! Держитесь наши любимые, верю что все наладиться !

Дальше история!

Я рідко пишу пости, вважаючи себе людиною мало публічною. Проте зараз мене просто розпирає радість, якою хочу поділитися з Вами.

Сьогодні я вдихнула «ВІТЕР СВОБОДИ»!!! – я була за шлагбаумом нашого комплексу, і навіть майже годинку погуляла у найближчому парку і по вулицях!!! І хочу сказати, що це просто неймовірні відчуття – там пахне ВЕСНОЮ і СВОБОДОЮ!!!

Крім того, виявилось, що у мене є дуже багато друзів, родичів, колег і знайомих, які переживають за мене і мою сім’ю. Дякую, що Ви є, і прошу вибачення у всіх, кому не повідписувала особисто на запитання про настрій і справи. Просто жалітись не люблю, а похвалитись не було чим.

Досить важко залишатись життєрадісним оптимістом, коли навколо тебе всі лякаюсь «страшним смертельним» вірусом. Я навіть спеціально новини і поточні обговорення в чатах не читала, проте, каюсь – і до мене якось непомітно підкралась легка паніка …

Спочатку особисто мною ситуація сприймалась як невелика пригода – обмеження по пересуванню не було, лише рекомендації носити маски у людних місцях. Цікаво було спостерігати, які дисципліновані китайці, і як одразу всі одягли маски, не знімаючи їх не тільки у людних місцях, а і при просто прогулянках у парках. Нам навіть декілька раз робили зауваження чужі люди, коли ми гуляли без масок у парку і на вулиці без людей…

Терпимо навіть тоді, коли одній людині із сім’ї можна виходити раз у два дні на одну годину для того, щоб скупити провіанту. Але коли тобі починають розповідати, що «нормальні свідомі громадяни» сидять собі по 8-10 днів вдома, зовсім нікуди не виходячи і економлячи їжу, а «ви типу балувані лаовеї (іноземці) і шастаєте туди сюди так часто (раз у два дні, як дозволено офіційними вказівками), наражаючи і себе і бідних жителів комплексу на таку небезпеку», і що на нас уже адміністрація жилого комплексу написала жалобу на роботу, то якось потихеньку стає не по собі. До того ж у чоловіка з нашою кураторшою від роботи була ціла дискусія щодо масок – які з них правильні, рівень захисту і все таке. Річ у тому, що китайці теж бояться свого вірусу, і як тільки пішли перші новини про нього (десь в 20-х числах січня), так і маски практично одразу зникли з аптек. Ми змогли в магазині придбати маски з тканини, які після кожного використання можна прати і використовувати знову. Після довгої дискусії нам все одно безапеляційно повідомили, що наші маски «не правильні», і в них нас випускати не будуть зовсім. При цьому порадили спробувати пошукати серед сусідів-китайців, чи раптом немає бажаючих поділитись із нами своїми «правильними» масками … ха-ха …

Тому порадившись із чоловіком, ми вирішили спробувати стати теж трохи більш «свідомими», і постаратись таки не виходити з дому до тих пір, поки запаси їжі не пропадуть зовсім. Нас хватило на 6.5 днів, при цьому мій холодильник з морозильником були такі пусті, як ніколи до цього у моєму житті. (Той, хто знайомий зі мною ближче – знає, що я хом’як ще той і люблю, щоб запасів було багато)… Тому коли з їжі лишилися одні макарони, почало «рвати дах». Я навіть пригадала давно (десь ще зі школи) забутий навик і з переляку спекла справжні пироги (добре, що дріжді і мука були), щоб годувати сімейство. Зацінили і сказали практикувати далі ) … Якраз десь в цей час один із моїх друзів/колег запитав, чи ще я раптом не співаю під гітару «голуби летят над нашей зоооной, голубям преграды в мире нееет … ». Сміх сміхом, але настрій був приблизно таким. Вивела свою формулу для розрахунку настрою:

Настрій = (кількість і різноманітність їжі) / (кількість днів ув'язнення)

Тому на сьомий день ув'язнення у мене настрій вже був бойовий, і думаю, хай тільки спробують мені не випустити чоловіка за продуктами, то буде їм місця мало всім… Але їм пощастило, і чоловіка випустили без питань, і навіть з «неправильною маскою»… Як справжній «мисливець», чоловік приніс додому цілого «мамонта» у вигляді чотирьох пакетів різної їжі, ледве дотягнув бідолаха. Тепер можна було б знову тиждень сидіти й не виходити…

І ось через день після цього у чатах стали з’являтись повідомлення, що наче можна виходити тепер на вулицю скільки заманеться. От ми і перевірили інформацію, наче правда – нас таки випустили двох людей із сім’ї і, здається, навіть не писали собі у журнали час виходу / приходу. Завтра іще раз перевіримо, але уже і так супер!

Іще одна гарна новина, що у нашому місті Венжоу уже другий день пройшов, як не зареєстрували ні одного нового хворого. Будемо сподіватись, що ця гарна тенденція продовжиться, і найближчим часом ми повернемося до звичного ритму життя, а Вас перестануть лякати як у нас тут страшно…

Дякую за увагу 😊

Бажаю усім міцного здоров’я і гарного настрою! Любіть одне одного і цінуйте ті маленькі радощі, які у Вас є!

карантин в Китае история борьбы надежда на лучшее

Дівчата у мене питання до всіх з західної України, звідки така зневага до приїждих з Києва? Я зараз в Тернополі і мій…

Дівчата у мене питання до всіх з західної України, звідки така зневага до приїждих з Києва? Я зараз в Тернополі і мій чоловік на другий день пішов до терроборони, допомога їм потрібна була лише фінансова і чоловік витратив немаленьку суму. Я намагаюся зняти квартиру в два три рази дорожче за оголошену ціну, а мені відмовляють одразу як я кажу що ми з києва. Де елементарна людяність?? Де той братьский дух і повага до горя? Я ж не приїхала сюди дити безкоштовно чи відбирати чийсь хліб! Я дуже засмучена відношенням, миивсі одна нація і я була до такого не готова…

Подала на дородові 10.01 а сьогодні в 20:12 дзвонить мені якийсь дядько, представляється що з собезу і каже що хоче зі…

Подала на дородові 10.01 а сьогодні в 20:12 дзвонить мені якийсь дядько, представляється що з собезу і каже що хоче зі мною побачитись щоб впевнитись що я вагітна. Запитав мої данні і чоловіка, в кого живемо, скільки кімнат в квартирі і чи є в чоловіка машина... Попросив щоб завтра зранку вийшла на зупинку для ознайомлення і підписання документів. В кого таке було і чи дійсно хтось має до мене приходити? Може розвод якийсь?

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її…

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻

Була в родичів. Одна з яких має хлопчика і дівчинку. От вона мені сказала, що любов матері до хлопчика якась інша і…

Була в родичів. Одна з яких має хлопчика і дівчинку. От вона мені сказала, що любов матері до хлопчика якась інша і відчувається по-іншому і навіть сильніша. Як ви вважаєте, це дійсно так?

Дівчата, привіт! Як справи у вас? Я думаю все ж ми поїдемо з донькою з України. Буду дуже вдячна , якщо поділитися…

Дівчата, привіт! Як справи у вас? Я думаю все ж ми поїдемо з донькою з України. Буду дуже вдячна , якщо поділитися враженням від країни в якій ви перебуваєте, збираю інформацію. Була впевнена, що зупиню свій вибір на Іспанії , подобається їх школи ( з 4 років) по відгукам також, клімат . Але пишуть, що соціальне житло вже там дуже довго чекати , а знімати важко знайти, бо українцям не хотять здавати навіть якщо платити наперед на півроку-рік. Може відіграє роль, що я одна з дитиною і це може стати причиною. Ще по відгукам Німеччину хвалять, але теж як пощастить, можуть поселити в холодному заводі, що може коштувати здоров’я. Буду дуже сильно вдячна за будь яку інформацію💛 В будь якому випадку зі святом Покрови і хай ваші дітки завжди ростуть в мирі 🕊