Поможіть порадою. Мама постійно жаліється на все, на тата, на роботу, що у неї немає часу , вічно шукає відмазки чому не приїхала до внука( хоча я не питаю і не прошу).
До мене може позвонити раз в тиждень. В основному у вайбері смс. Коли тато запропонував переїхати пожити до їх на деяких час( втратив близьку людину і хоче щоб ми були з внуком поруч) Я позвонила порадитися, кажу може ми приїдемо на тиждень - два , вона запропонувала мені найняти нянічку на місці дома. Що вона нічого не встигає, ні їсти зробити .ні робота ..
« красиво відшила» можна сказати.
Тато звонить просить , а я вже не хочу. Мені хочеться підтримати його в тяжкий момент, а тут така реакція мами.
Після розмови спитала вночі смскою чи я не обідилася. Обідилася вона на другий день, що я не підтримала її , коли вона жалілася на тата.
І не звонить , не пише вже днів три , чотири. Я звоню ,- не брала трубку, була занята і не відзвонює.
Чесно, мені обідно в душі. Я знаю, шо наші батьки не повинні виховувати наших дітей, але ж це тимчасово і заради підтримки тата і щоб мені трішки відпочити.
Я втомилася слухати , як все тяжко ... хоча особо я не бачу на що можна жалітися. Є ж що їсти і пити.
Тим більш, як я можу заступатися за когось із батьків?!?
З нею дуже тяжко розмовляти. Внука вона бачить раз в місяць, хоча живемо ми зовсім не далеко. Обідно. Свекруха через день проситься зустрітися.
Не розумію я такого відношення...
може в когось було чи є схожа ситуація, що порадите? Як їй пояснити , шо не приємно мені слухати їх особисте життя з татом...