Якось так собі мені наша вихователька. Наче й непогана загалом, виглядає зповна доброю та уважно. Але. Є оце АЛЕ. Дочка то про одне, то про інше обмовиться, заграючись. Наприклад, сказала, щоб не укладуввли вдень спати. Ок. Мала ввечері каже, коли запитую чи спала: так, спала. ОЙ. Це ж був наш секрет. Я поспала, але вихователька сказала, що давай це буде нашим секретом. Інший епізод: на минулому тижні декілька днів у них була ще одна вихователька, до слова, дуже здалася мені професіоналом та знаючою. Але, нажаль, десь її не стало. Питаю у малої де поділася оця, що мені сподобалася? Каже, що вихователька її вигнала. Її більше не буде і вона мені тепер не загрожує. Я ж давай допитуватися чим вона тобі загрожувала, що робила? Кричала, била може, не дай Боже, принижувала? Ні. Нічого. А чому ж вона погана? Бо так сказала вихователька, сказала, що вона погана, стара бабця. З питанням де насправді поділася та, що мені сподобалася, я ще розберуся, не можу на адміністратора садка натрапити, у різний час ми з нею приходимо, щоб розпитати у неї, бо у виховательки запитувати не хочу, щоб факти не викривляла. І ще один епізод, який мене загалом напряг більше всього. Мала за щось отримала і давай кричати: я хочу в садок, я хочу до виховательки. Я ж давай розмислювати, що вихователь—це чужа людина, котра робить роботу, за яку отримує гроші. На що вона мені каже, що не чужа. Кажу ок, не чужа. Але й не своя, не рідня, не дружбачка. А вона мені ні, каже. Я ж і кажу, а хто ж тоді вона. А мала мені й каже, вона мені мама. Оуєс, потрапила саме в ціль. Очі у мене з орбіт явно викотилися. Так що нічого я не розумію що робити і як. По суті то, порушень явних немає, претензій ніяких не пред‘явиш. Але ж і не можу спокійно віддавати дитину під вплив людини, у якій я не можу бути впевненою.

Одразу зазначу, відвідуємо ми приватний садочок, сам він дуже мені подобається, програма дуже чітка, різноманітна та розвиваюча. Міняти його б не хотілося. Діток небагато і варіанту з переводом у іншу групу немає.