Ранок тільки почався, а мене вже накрило! Хочеться плакати від злості та безсилля!

Передісторія: в старшого сина стоїть діагноз ЗНМ найлегшого ступеня. Говорити він взагалі почав після 3.5р. Зараз говорить, але проблеми з чіткістю, якістю мови. Прогнози хороші, до школи надіємось виправити. Окрім всього, він сором’язливий, спокійний і дуже вразливий. Його легко злякати, стривожити.

Тепер ситуація. Зараз Тіма проходить спеціальний курс реабілітації, чоловік відвозить його зранку, а там зустрічає моя мама. Сьогодні зранку відправляла своїх хлопців. Знизу вже чекає таксі. Біля дверей стоїть наш пакет з коробками від іграшок.

І чоловік каже: «Залишу Тимофія в таксі, а сам піду викину пакет».

Я прошу його залишити пакет на місці, я викину сама, але дитину не можна лишати в чужому авто наодинці з незнайомою людиною.

На кухні заплакала доця, я біжу до неї, хлопці йдуть.

За півгодини дзвонить мама, каже що Тіма йшов на заняття зі сльозами, не хотів її відпускати. Мене як громом прибило. Я в коридор - пакета нема.

Я дзвоню до чоловіка, хоча відповідь вже знаю. Але його слова мене просто морально вбили:

«Ой, а що з ним станеться? Що, його хтось вкраде? Забере? Завезе кудись? Мене всього кілька хвилин не було».

Я не знаю, як можна так... розкидатись дітьми, ніби не шкода. Я розповідаю сину, що не можна сідати в чужу машину без батьків, що взагалі з чужими дорослими не розмовляти. Та статись може що завгодно! Від елементарного переляку, що його лишили, до глибокої травми. Хтозна, що за людина той таксист, що він може сказати/показати, а моя дитина не може на 100% мені все розказати.

І знаєте, що на все це сказав чоловік?

Розсміявся.

І сказав менше читати різні страшилки.

😭😭😭