Харчування дітей - тема актуальна і дещо болюча, бо вони або ні чорта не їдять, або жеруть, як курсанти після 20 км кросу. Я з трьома своїми спиногризами просто не встигаю охоплювати весь той обсяг інформації на тему раціону дітей, тому інколи суто інтуїтивно вирішую що нельзя, а шо лзя. Я намагаюсь щодня згодовувати своїм дітям свіжі овочі (йой, як вони пручаються), достатньо протеїну і вуглеводів. Солодке обмежую, але раз в день, після вечері, роздаю по морозиву, чи цукерці, на десерт. Мої діти не п’ють соків, лише воду. Компоти не варю, не на ту напали. Бувають дні, коли матера ні на що не годна, її душа бажає лише спокою і бокальчик проссеко, тому діти перебиваються піцою. Вважаю, що тут головне міра, бо як казала моя бабуся, якщо занадто, то і свині не їдять. В цьому плані я «ліберал», але «радикалів» зустріла на своєму шляху купу. Одні дитину груддю кормлять до першого класу. Він, дядько здоровий, вже всіх покемонів знає, а ціцю ще просить. Інші в 4 міс дитині дають борщ, перебитий в блендері, і шкурку від сала, щоб десна чухати. Немовля після цієї трапези таку кехоньку пускає, як комбайнер Степан після польового обіду і ста грам, під час жнив. В дитини, істєствєнна, діатез від борщу, але мама і баба спирають проблему на сусідку, бо вона маля зіврочила. Хтось пічкає діток виключно авокадо, пророщеною гречкою і каже, що цього достатньо, бо решту поживних речовин можна черпати з енергії сонця. Прийдеш до похресника на Різдво з мішком цукерок, а виявляється, що Ромчик вже їх не їсть, бо то зло і смерть. І ти стоїш з тою торбою, як х@й на іменінах, і що саме смішне, в очах Ромчика читаєш емоцію, яку коротко можна описати лише одним словом «бл@». Місяць тому ж була, носила Ромчику кіндера і мандарини, а тут бач, як все мгновєнно помінялось. Після 5 хв тупцювання в дверях і ніяковіння за ті конфети, мама Ромці запрошує за стіл. Наївшись різного роду пророщених круп, безглютенових хлібів і кокосової струшки, закусивши це діло спіруліною, дякуєш, кланяєшся і преш у двері. Господиня, на коня, пропонує випити по стопці камбучі. Як тут отказать? П’єш і йдеш.
По дорозі заходиш до похресниці Божени. Даєш їй торбу цекурок. Мала при тобі одразу її вкладає. Потім, з’ївши половину кілограмового київського торта, три гулівера і 7 налісніків, Божена біжить гратись, а ти слухаєш причитання куми, що чомусь у її доці зуби почали псуватись і животик її турбує. Думаєш: дєйствітєльно? Не може буть! Напевно, мало солодкого їсть. Коб трошки більше...
Згадую своє дитинство. Що ми їли? Вранці якусь «неживу»кашу, чи яєшню. Я любила ходить в курник, до кубла, і збирати ці яйця до того моменту, поки там мене не перестрів сумасшедший півень і почав лупить. Я його ще досі пам’ятаю, козел червонопір’їй. Я віщала, як дурна, відбиваючись віником. В теперішні часи, якби таке сталось з дитиною, то мама вже б завела її до психолога, щоб пропрацьовувати травму. Але 24 роки назад все було по-іншому. Баба мені виписала таких феєричнских пиздяк, бо я того півня ледь не забила. Він бідний, аж на два тижні, перестав любить курей, з того ляку, і почав накульгувати. Баба збиралась вже рубать коґута і варить з нього холодець, але він це, напевно, відчув і в той же день до нього повернулись і гордовита хода і ерекція.
Обіди я взагалі не пам’ятаю, бо нас в ту пору дня в хату неможливо було загнати. Ми будували халабуди в кущах і там же їли все те, що натрощили: недоспівші яблука, зелені абрикоси і аґрус, немиті черешні прямо з дерева. Часто після такої трапези, прямо в тій же халабуді дітей нападала срачка і наша локація на пару днів закривалась на капітальний ремонт і ребрендінг. Часто бувало, що ми находу перекушували хлібом з цукром. Це такий просто неймовірний делікатес! Ловіть рецепт: берете скибку хліба, легенько вмокаєте її у водичку однією стороною, потім цією мокрою стороною вмокаєте скибку в цукор. Бутерброд готов👍🏻
Вечері я пам’ятаю добре, особливо зимові, бо тоді по всій Гощі відключали світло і ми їли при свічках. Це завжди була картопля (найчастіше в мундирах), сало і салат з квашеної капусти, солоного огірка і цибулі, помазаний такою смердюченькою, нерафінованою соняшниковою олією(ох, як я люблю таку олію ще досі!). Всю цю вечерю пропонувалось запить кислим молоком (так ми називали домашній кефір). Не хочеш кислого молока - не хочеш пить, свободєн!
Якось я потрапила в лікарню. Не пам’ятаю, що за хворь мене скосила, але пролежала я там тиждень, два. Коли прийшли аналізи крові, лікарі і медсестри були вражені. Не зважаючи на довготривалу і виснажливу болячку, всі показники, а особливо гемоглобін, були, як у породистого бика на самому піку сексуальної активності. Вони ринули до мами, щоб дізнатись в чому ж секрет? Питають: «чим ви її годуєте? Напевно гранатовий сік щодня п’є? Що ж ваша доця таке їсть?» Мама, зашарівшись, спокійно відповіла: «товмачі...»
Зараз думаєш, чи давать той йогурт дитині, чи ні, а колись магазинний йогурт був показником статусу. Як ми його хотіли! Пам’ятаю, наш сусід працював у зоопарку. Якийсь великий київський супермаркет списав прострочені йогурти і їх привезли в Рівненський зоопарк для мавп. Сусід подумав, що якщо мавпа їсть і не здохла, то і дітям можна. Стибзив для своїх дітей ящик, прихвативши і нам один. Я так тим мавп’ячим йогуртом обжерлась, що й досі до нього байдужа.
Ех, були часи, мать його нищечком, ой були! Такі дикі, але прекрасні. Пишу, перечитую і сама заливаюсь сміхом, як циган сироваткою...
Всім добра і півкілограмового бриліанта! Цілую в рота!
Всім гарного настрою!!! Скопійовано з ФБ.
