Мама троих детей

СПИЗЖЕНО 🤣 Новогодня фотосесія Мама, малюючи брови: Коля, збирайся. Нам через годину виїзджати. Тато з дивану: Куди?…

СПИЗЖЕНО

🤣

Новогодня фотосесія

Мама, малюючи брови: Коля, збирайся. Нам через годину виїзджати.

Тато з дивану: Куди?

Мама: На новогодню фотосесію в студії . Бігом, я сказала! Божена, йди мама тобі платтячко вдіне святкове. Хутенько!

Тато, чухаючи пузо: Іра, нікуди я не поїду!

Мама: Коля, не нервіруй мене зранку. Як я, по-твоєму, маю в інстаграмі людей вітать з Новим роком?! Мені ж нема жодної толкової фотки виставити? Ти про це подумав? Канєшно, ні! Нащо воно йому?! Зато як тобі щось треба...

Тато встає: Іра, шо ти начинаєш? Не заводься! Зараз я тебе біля нашої йолки вдома клацну і буде нормальний кантєнт.

Мама, не відволікаючись від дзеркала: - По-перше, не льсти собі, завести ти мене давно не можеш, вже не говорю про те, щоб «відклацать» нормально. А, по-друге, яке вдома? В нас йолка стоїть на табуретці в коридорі. Це, по-твоєму, гламур? Це я так маю на весь інстаграм спозоритись? Я ж лайфстайл блогер, а не гамно собаче!Вдівайся, не роби мені нерви, бл@ть! Божена, іди сюди! Сідай, доця, гарне плаття, правда? Блистить!

Тато: Я, Іра, не поняв, ти оце щойно про «відклацать» не фотки мала на увазі, правда ж?

Мама: Коля, сведр в шкафу, чисті труси на батареї. Рєщє давай! Божена, не витирай кози об плаття!

Тато виймає щось з шафи: Іра, що це за сведр?! Я таке не вдіну. На ньому олень намальований. Мене пацики засміють.

Мама: Коля, Олень - то твоє тотемне животне. Не вий@буйся, прошу, вдівайся. Глянь чи стрєлки рівні накрасила, ану?

Тато дивиться на маму і рже: Ірка, ну ти і напацькалась! Чого в тебе стрєлки закінчуються на вісках? Я знаю на кого ти похожа! Точно, на Тутанхамона! Памятаєш, ми передачу бачити про його саркофаг? Це ти цим так вдохновилась, да? А це шо шиньйон? Ну Бейонсе прям!

Мама шепче, щоб дитина не почула: Іди нах@й, Коля. Божена, я тобі шо сказала? Шо мама тобі казала? Не відривай етикетку від плаття, закинь її за шиворот. Мені ще його назад в магазин вертать після фотосесії.

Божена: Я хочу какать.

Мама вдіває пальто: Доця, клич тата, я вже взута. Їдемо! Де твоя шапка? Коля!!!

Тато, шукаючи ключі від машини: - Та йду! Не віщи! Задовбала, точно, як її маманька...

Мама з лєснічної площадки: Я все чую, придурок! Не чіпай мою маму! То свята жінка!..

На фотосесії:

Фотограф: Станьте біля ялинки, обійміться, посміхайтесь, дивіться в камеру!

Мама, посміхаючись: Коля, хватить чухаться!

Тато: Та сведр кусючий, зараза! Вже вавки собі на шиї роздер. Іра, ще довго? Тут жарко, в мене піт по дупі тече...

Мама посміхаючись: Ми тільки почали. Не ний! Ми ще навіть на санках у каміна не сфоткались, а тобі вже млосно, як дитина мала!

Фотограф: ...посміхаємось!

Мама крізь посмішку: Коля, ти, бл@ть, можеш на мене не дихать?! В мене заре туш потиче?

Фотограф: ...голову ліворуч, посміхаємось!

Тато, дивлячись в камеру: Іра, не мотиляй тим шиньйоном! Зараз мені очі виб’єш! Боже, коли це кончиться?!

Божена: Я хочу какать!

Фотограф: Татко, візьміть доцю на плечі. Мама, станьте біля них праворуч і вдавайте, що розпаковуєте подарунок. Так, саме так, більше емоцій, добре...

Тато позуючи: Ірка, ти шо перднула?

Мама, не випускаючи бутафорський подарунок з рук: Ти ідіот чи шо, я не можу понять?

Тато: Та смердить щось, труба. Чуєш? Фу, як здохло шось...

Божена: Я покакала.

Мама криком: Божена, ти шо? Я тобі скільки раз казала, треба проситись! Не доходить? Дівка здорова, сере в штани! Як не стидно! Іди стань там в куточку і чекай нас, ще годинка і буде все.

Фотограф: Тато, мамо, вилазьте на ліжко і вдавайте, що б’єтесь подушками. Так, ігриво! Мама, більше грації! Тато, дивіться в кадр! І скажіть, будь-ласка, вашій доці, щоб не лизала гірлянду на ялинці...

Мама знов кричить: Божена, зараз дам по дупі! Шо це за дитина, я не знаю. Коля, не махай мені подушкою перед мордою. Мене не буде видно в кадрі.

Тато в пів голоса : Іра, це якесь іздєватєльство... Скільки ти за це заплатила?

Мама: 200$ (збрехала, бо насправді 400$)

Тато: тобі п@зд@ дома...

Фотограф: тато, більше руху! Бийте маму подушкою, бийте! Мені треба екшин! Більше емоцій! Звільніть вашу пристрасть!

Мама крізь посмішку, мотиляючи подушкою і намагаючись відтопирити попу: Ти чуєш, шо тобі людина каже?! Шо ти, як колка ковтнув! Бий нормально! Бий!

Тато замахується подушкою із-за вуха: На!!!! На!!!! На!!!!

Мама падає з ліжка. Підводиться. Шиньйон набакір, накладні вії відпали, одна висить над губою: Ай, ти що, больний? Ти мені ледь ключицю не зломав, придурок кончаний!

Фотограф: ...думаю, досить. Зробила багато вдалих кадрів, буде з чого вибрать. Дякую!

Тато, з полегшенням: Слава Богу! Божена, вийми новорічну іграшку з рота і віддай тьоті. То не наше. Бери курточку. Поїхали додому!

Їдуть в машині мовчки. Обісрана Божена заснула на задньому сидінні.

Мама, перериваючи тишу, починає плакать: Я не можу повірить, що ти мене вдарив, Коля. Я просто в це отказуюсь вірить!

Тато: Ірка, ну ти і мозгоклюйка! Ти мене сама просила? Просила! Екшин -х@єкшин вам подавай! І я ще й винен. Ну кабздєц!

Мама витирає сльози: Це кінець. Я забираю малу і йду до батьків жить!

Тато: Ага! Йди! Шиньйона не забудь, приморочена!

Через два тижні у маминому інстаграмі з’являється свіже новорічне фото, на якому вся сім’я обіймається біля студійної ялинки, тримаючи в руках бенгальські вогні. Підпис до фото «Друзі, з Новим роком! Пам’ятайте, нема нічого важливішого за любов і сім’ю! Бережіть і поважайте один одного. Дякую тобі, коханий, за розуміння і підтримку. Ти в мене найкращий. Завжди поряд, завжди надихаєш бути ніжною та люблячою. Дякую фотографу, що зовсім випадково підловила спонтанний момент нашого сімейного щастя. Непостановочні кадри - найкращі🎄🎄🎄 Ставте лайки, якщо вам сподобалось це фото😘😘😘 Ваша Іріша Даймонд»

Люди і джентельмени,у вас вже була новорічна фотосесія? Розповідайте, як все пройшло. Цілую в рота!

Автор: Катя Бльостка (Kateryna Burrell)

Люблю фотосессии моих собак :) на тренировках и соревнованиях их фоткают из под куста какого то, а потом я восхищаюсь какие красивые у меня собаки. Мужа на фотосессию затащить было бы нереально 😅

Инна13.12.2019

Мама сына-младенца

Юлия 13.12.2019

Дарья13.12.2019

Отлично!

Мы фоткались 20 минут, малая запустила шариком в голову фотографу 🤦‍♂️

Муж на такое не ходит принципиально

Darya13.12.2019

Мама дочки (2 года)

Были на фотосессии в воскресенье. Вот тут то и был эээээкшн)

С утра муж начал своё бурчание «опять фотосессия! Ты сама фотограф, в чем проблема?» В чем??!!! Я не могу одновременно снимать и сниматься бляха муха. Окей, фотограф маякует, мол в лесу грязь подтаяла, идиши лучше пешком от начала леса. Ок. Паркуемся, смотрим. Не грязь, а болото... а идти 10 минут. Дочь весёлая, лес же, гуляем, Папа бурчит под нос, у матери ( то есть меня) дергается глаз. Прошу мужа взять малую на руки, чтобы быстрее было движение. «Зачем? Мы же гуляем». Задергался второй глаз... Движения вообще нет. И тут малая плюхается в грязь. У меня начинается нервный тик. С горем пополам доползли) И тут у мужа резко меняется настроение (зараза такая, вот на зло же все) и начинает шутить, смеяться. Мысли были, прибить нафиг. Фотограф в немом шоке от всего, они сами то застряли в грязи 🤣

Были все живые эмоции: дочкино «не хочу», мужа недовольное лицо и только одна я походу кайфовала от этой собаки и всего происходящего 😝

Все фотки стоили того.

P.S. Не для инстаграмма, делаю семейные альбомы ))

Вика13.12.2019

Мама дочки (1 год)

🤣🤣🤣 ой, не могу😂 твое тотемное животное🤣🤣 это что то!

Lena:)13.12.2019

Мама дочки-младенца

Mama20.12.2019

Почему Божена?)

Мы не были на фотосессии))

Дівчатка, немає кому виговоритися Я не розумію як і коли це все жахіття може закінчитись... Не вірю що вони підуть у…

Дівчатка, немає кому виговоритися Я не розумію як і коли це все жахіття може закінчитись... Не вірю що вони підуть у відступ Я сьогодні весь день плачу Ну як пережити все це Я схожу з розуму здається

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її…

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻

Я психопат? Як перестати кричати на дитину?

Я не нормальна мати. Син пробув вдома тиждень і я його сьогодні з великою радістю відправила у садок. Він ревів, пручався, не хотів йти. Я його зтягувала з ліжка за ногу, бо він взагалі не хотів йти. Накричала на нього. І по відчуттям я розумію, що він так мене задовбав за цей тиждень, шо я просто не маю ніяких сил! Є ж діти, які сидять вдома і не ходять в садок! Це чи діти інші, чи мами нормальні. Як ви гадаєте? Як перестати агресивно ставитися до своєї дитини? Іноді я стала перегинати палку… навіть був випадок недавно: син був з чоловіком у ванній і у малого шось впало. І він почав плакати, просити чоловіка не казати тільки мамі… Я психопат. Будь ласка, без їдких коментарів від яжмамок. І так тошно. Порадьте, шо почитати, Шо подивитись, шоб виправити ситуацію

Страшно мені писати цей пост, бо боюсь коментарів. Надіялась, не прийдеться питати "як розмовляють ваші дітки у нашому…

Страшно мені писати цей пост, бо боюсь коментарів. Надіялась, не прийдеться питати "як розмовляють ваші дітки у нашому віці?". Але доводиться. Нашому педіатру, яка по своїй спеціалізації ще й невролог, не подобається як говорить дитина. Сказала, після трьох вже має бути фразове мовлення. Сильно вона не діагностувала саме цю проблему. Ми прийшли на прийом з соплями, я заїкнулася, що з мовленням у нас не дуже. Вона задала пару питань: як тебе звати, як маму звати, як звати котика, скільки тобі років. Мала все відповіла,я навіть була здивована. Але сказала, що після трьох мову треба двинути препаратами і дала такі призначення. Тепер постараюсь описати, як говорить мала. Вона говорить давно і багато, але по-китайськи. Її розумію тільки я. Навіть тато не все доганяє. Речення складаються з фрази "я коцю" і далі йде асоціація "ням-ням, а-а (спати), какао, ооко (молоко), касю (кашу), діка (до діток гуляти). На тваринок довго говорила не назвами, а гав-гав, кря-кря, мяу.. зараз каже котік, песік, біка (білка), ак (рак), иба (риба), тако (тато), мама, яя (ляля), на-на (танцювати), це мой (це мой мама, це мой котік). Тобто речень у нас не багато: Я коцю ... Яя коче аа (ляля хоче спати) Мама, котік фу ( кожен ранок її робота -це відкрити, закритого наніч у ванній кота, і доложити мені, що він покакав). Тако брум-брум і далі ротиком показує як робить рибка (тато поїхав на рибалку). Якщо вона будить тата, і він просить передати мені, що хоче каву, то вона каже "мама, тако кулютюлюко (китайська) кау (каву)". Я то її розумію, але ніхто інший не почує у цьому лепеті повноцінне прохання зробити каву. Дитина дуже хитра і розумна. Вона знайде заначку татиних цукерок, використовуючи фонарик і табуретку. У неї розвинена логіка. Якось я сховала пульт і сказала, що рибка з'їла. Ми поїхали до озера, і вона вела тата і показувала йому, що треба зловити рибку, щоб забрати пульт. Доречі,слово "пульт" каже чисто. Ми дуже зловживали мультиками, от і маємо результат. Одне з наших небагатьох речень "мама, а де пульт?". Любить говорити по телефону. Веде повноцінну китайську розмову з бабусею. Тобто, слухає, коли бабуся говорить, і відповідає на її запитання довго і по-китайськи. Дівчата, що робити? Пульти від всіх телевізорів з'їла рибка. Я намагаюся займатися з нею більше, роздивлятися книжечки, вчити слова. В садок пішли, і там наче непогано все, але часто хворіє і рідко ходить. Але як змусити її говорити речення, не повторювати, а самій будувати. Ну сказала вона мені пару нових тваринок з книги, і то не чисто (иба (риба), ось (лось). А далі? Ви б давали препарати? І звичайно, напишіть, як говорять Ваші діти в нашому віці.

Чому Європа не така вже й розвинена? Медицина, житло, комуналка...

Я одна не розумію чому ми так прагли і прагнемо до Європи. Я дуже вдячна всим європейцям за допомогу. Але відверто Україна на багато кроків попереду. В багатьох аспектах. Вартість житла в Європі для звичайних людей не досяжна, багато людей просто все життя орендують. Звісно простіше і набагато дешевше придбати машину. А на комунальні послуги теж космічні ціни. Медицина взагалі, ніби ми на різних планетах. Ніяких обстежень перед вакцинацією лікар не робить, я записалася в клініку до лікаря, а потім до медсестри. Лікар дитині не зробив ніякого огляду, все що ми дізналися це вагу дитини. Якщо дитина на розсуд мами добре себе почуває, вперед. Ніяких, а послухати, а подивитися, а про аналіз крові взагалі мова не йдеться. Навіть коли у дитини було акне, нам лікар без різних аналізів в 3 тижні призначає антибіотик. Коли я сказала, що ще не давала дитині води, всі були в шоці. Зібрали пів лікарні консиліуму, що дитина без води. Всим колективом мене переконували, що це не правильно. Для кого ті рекомендації ВООЗ тільки для українців?? Банківська система. Я два місяці робила і чекала на відкриття рахунку, в результаті sorry, в нашій системі зникли всі ваші дані( і знову чекаю. На вулицях люди смітять не соромлячись і, ще ти не маєш права робити людям зауваження, не тому, що ти не європеєць, а взагалі ні в кого не має такого права. В Україні до цього ставляться відповідальніше, звісно і в нас є такі люди. Але… Люди привітні, дуже нам допомагають, але і не задоволених я теж зустрічала, наприклад місцевий хлопець накинувся на дівчину(нашу) з двома маленькими дітьми прямо на дитячому майданчику. Поліція сказала, що нічим допомогти не може. Це було жахливо….і плював в обличчя і взуттям кидався. У нас це один майданчик, до якого йти більше ніж пів години. Але і туди ми вже місяць не ходимо. Та ситуація досі перед очима. Я до того, що такого ставлення до нас дуже багато, часто чую: «Чому ви не робили нічого 8 років?», «Світ здурів, коли відкриють очі?», «Що це за цирк?», «Для чого ці привілегії українцям?» Звісно, що та підтримка яку ми отримуємо, перекриває ті негативні вислови людей. І ти відчуваєш ніби весь світ з тобою, а потім отримуєш: «З України? Ну зрозуміло, понаїхали, халявщики.» А я що можу казати?? Батько чоловіка був і в АТО і зараз в ЗСУ. Але у мене і до того АТО багато питань, коли вторгаються зі зброєю і технікою, ми організовуємо лиши антитерористичну організацію. То дійсно питання, чому? За, що гинули тоді люди, і зараз. А КРИМ взагалі, хочете беріть, ми поговоримо, що він наш, але робити нічого не будемо. З Росією все і так зрозуміло, ненавиджу всим серцем. Тварюки. Гидко і бридко від тих людей. Які вбивають і ґвалтують. Мені іноді здається, що це страшний сон, від якого я не можу прокинутися. Просто питання, чому ми не можемо бути незалежною країною, як Швейцарія наприклад. Ми хочемо до Європи, а нас не беруть. То можливо і не треба? Чому нам все кудись потрібно? Україна переможе. Я вірю в те, що справедливість має бути. Але для мене та ціна страшна. Ця ціна це - життя, життя людей. А життя у людини одне! А ще українці найпрацьовитіший і найвідповідальніший народ. І дуже розумний.