Психологічну підтримку мам, можна?

Мій інстаграм ще не готовий до таких відвертостей. Краще тут.
_______

Ця тема потроху зводить з розуму. Не маю сил боротися і вже не знаю що ще маю зробити, куди бігти, кого питати. Здається, ми спробували все.
Моя істерика зривається на сльози.
Знову сльози. Посеред ночі, рано зранку, вдень, на вечір. Часто. Наодинці. Навіть з кимось. Немає сил тримати у собі. Фотографую, закарбовую у пам’яті, пишу нотатки, зберігаю емоції. Голова моя розуміє, що то не найважливіше. Але серце розривається на шматки.

Надумана трагедія, скаже хтось.
Ні. Просто для мене це важливо.
І я переконала себе, що й для донечки то так.
_______

Ми знову на Змішаному.
Мого молока не вистачає. Процес лактації не налагоджується.
Я відверто заздрю тим, хто бідкається в стані «бурьонки». Я вже не вірю, що комусь буває легко із ГВ, не уявляю, як це — «просто тикнула сіську в перший день і вже годую кілька місяців, рік, два, жодних проблем».
Після усього, що спробували ми, у мене не вкладається в голові така простота процесу.

Масажі, консультанти, відео-уроки, книжки, режим харчування, режим дня, вітаміни, молитви... Усе якось марно...

Зараз ми догодовуємо із катетера біля грудей. Картина, м’яко кажучи, нє очєнь.
Але ця схема хоч трохи стимулює лактацію і відтягує момент переходу на повне годування сумішшю. ГВ без катетера тепер супроводжується постійними криками і гірким плачем.

Як не здатися?
Або як переконати себе в тому, що я залишусь нормальною мамою для своєї дитини навіть якщо не зможу далі годувати грудьми?