Всім привіт. Хочу трішки з вами поділитись, пожалітись так сказати...
Хочу звільнити свої думки від лишнього...виговоритись...

Менше ніж пів року тому я покинула і послала свого так сказати чоловіка. Після невеликої сварки, я зрозуміла що не хочу це терпіти... Сварки були і до того... Я все чекала, може щось зміниться, і боялась собі признатись що вже не люблю його, а просто терплю... А так жити я не хотіла
Щоденні упрьоки, сварки, що я не така як потрібна, постійні розмови про секс, які я не могла терпіти, бо просто не хотіла сексу, але гайбільще не хотіла його, бо під час вагітності був великий дискомфорт при цих занятіях і в мене страх чи що, що знову буде боляче, не приємно і все інше... З його сторони обіди, бо я вже 8 місяців як родила і в нас нічого не було... Чесно, мені навіть цілувати його не хотілось... В ранці дивилась на нього і нуль емоцій, тільки думки "скоріше зуби почість"
Я весь тей час жила з батька своїми, від приїжав на вихідних і то... Варіантів разом жити не розглядували, бо знімати квартиру то дорого по його словам, а в гуртожитках він вже нажився і не хоче. А я не захотіла з його батьками жити, вони мені не подобаються...
Він приїжав на 2 дні в тиждень, а дитині приділяв уваги 2 години за ці дні... І постійно "акуратніше роби, те зроби, передінь" І т.д.
Дитині вже 1,1 рік, а він памперс не змінив щодного разу...
Решту днів коли він на роботі, він не так сильно і втомлювався, я б сказала, але щодня пиво, приїжав до мене і з моїм братом випивали 10-12 літрів. І весь цей час він відпочивав від роботи бо заробляє, а я з тих грощей ні копійки не бачила, а коли просила гроші щось купити малому, чи просто на їжу то "де ти ні так швидко потратила", " А де дитячі ділись?" Хоча ви самі знаєте, скільки там тих дитячих. В основному фінансово мені допомагали батьки, не чисто грошами, а їжу купували, малому щось постійно, моїх вистачало тільки на памперси і т.д.
І після того коли я з ним порвала я відчула свободу, я почала дихати, перестала переживати, мене ніхто не задовбував, і мені було спокійно... Єдині переживання за дитину.
І часто чую і в свою адресу і просто, що дитині потрібен батько...
Я то це розумію, але не думаю що зможу повернутись до того батька...
Хоч він зараз приїжає раз в місяць до малого, показує що його любить, але то моменти... Я знаю яке з ним життя і просто не можу і не хочу терпіти таке відношення. Бо і вагітність з ним була складна... Коли всі вагітні приходили на аналізи чи прийом з чоловіком за руку, я постійно була сама, бо мій або на роботі або спить... На роботі то ще не так обідно було, але коли спав, а я в 7 ранку вже йшла на аналізи, і під дверями в чергах втрачала свідомість, то було дуже обідно, що я постійно сама...
Скажіть мені, чи правильний вибір я зробила?
Допоможіть порадою чи скажіть що я дурепа, що таке зробила...

Дякую що дочитали до кінця...