Я не з тих людей, що люблять ділитись приватним з незнайомими і зазвичай про все розповідаю чоловікові, але тут тема, яку зрозуміють лише мами...

Тож історія нашого ГВ.

Моя маленька народилась дуже слабка і зовсім не брала груди. А лікарі киваючи на мій неповний «нолик», що став тепер неповною «одиничкою», казали: молока нема, молозива мало, дитина голодна і пхали суміш. Але я була рішучою. Я несамовито цілодобово сціжувалася і постійно пхала дитині у рота груди... і нам це вдалося! На 6-й день, коли ми домоглися щоб нас нарешті відпустили додому, я забула що таке зціжування. Позбувшись від постійного натиску з боку лікарів і стресу, ми вдвох насолоджувались нашим ГВ. Так, бувало соски боліли, малеча кусалась, бувало різне (хоча, чесно кажучи, нам вдалося пройти весь цей процес без тріщин, маститів та іншого «щастя»), але я сприймала все це по спортивному - без зусиль і болю не буває досягнень.

Я, начитавшись багатенно інформації, вирішила, що найбільш оптимальним є годування до 2х років і пообіцяла собі, що коли прийде час, то відлучення буде максимально ніжним і ніяких тугих перев‘язувань, віддавання дитини куди-не будь на кілька днів і такого іншого...

Зараз моїй дитині 1 рік і 5 місяців. Моє здоров`я здало і довго думавши, я вирішила, що здорова мати дитині потрібніша за все і почала відлучати. Я думала, що в нас буде більше часу, почала прибирати годування вдень, потім іноді вкладала вдень без грудей... але нові дослідження мого здоров`я показали, що часу більше нема.

Вчора я просто не дала їй груди на сон, вона плакала, просила, найболючіше те, що істерики не було... були сльози на щоках і нерозуміння в чому ж вона завинила, що мама так робить... намагалась принести мені іграшки, порадувати, поділитись... мені здається, що я вже не пам’ятаю коли мені було так боляче і я так плакала... вона заснула в мене на руках досить швидко, може лише за пів години... а я не могла спати всю ніч.

Знаю, що все так як є і для нас це зараз краще, що ми можемо, але просто хотілось виговоритися.