Почему-то самые трогательные или необычные разговоры у нас с Софийкой происходят перед сном.

Темно, глаза открыты.

"Розслабся, закривай очки"

Софийка "Я щось не можу."

Я "Тоді уяви, що ти пливеш по океану, красивому, з бірюзовою водою."

У Софийки начинает дрожать голос и губки "А чому ти кажеш уявити, що я? А я що, без вас? Я хочу з тобою і з папою. Не залишайте мене ніколи..." 😭 и рыдания.

Я "Добре, вибач, авжеж, ми поряд і пливем всі разом."

Софийка дрожащим голосом дальше

"А уяви...шо ти, я, малючок і папа гуляєм по парку."

Я (стараюсь переключить на позитив) "Так, і ти, можливо, їдеш на самокаті чи на гірку біжиш?"

Софийка более радостная "Чи на гойдалці гойдаюсь".

Через пару минут, засыпая

"Мамочка, а уяви, що ти несеш мене в кенгурушці" (я чуть не разрыдалась😢💔)

"Дякую, Сонечко, я ж і справді тебе носила колись. Згадала і тепер мені дуже добре на душі, дякую."

Спокойная Софийка засыпает 💜

#Sofimylittlesunny