Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻
Мами, мене накриває… Стала на ведення вагітності в платну клініку в Києві. Поки не хочу писати назву, може це реально себе накручую. При постановці на облік 3 рази сказала, що в мене по життю понижений Феритин. Здали всі аналізи, лікар наче подивився каже все Ок. Як стала туди дивитись на 4 день, ні вітамін Д, ні фермтина не зробили навіть аналіза. Ну шо це за херня. Це тільки то шо я знаю і на що звернула увагу. А скільки ще я можу і вони провтикати. Я на грані забрати гроші і договір і знов шукати лікаря. Я даремно кіпішую? Це гормони і нормально? Просто у них всьо Ок, якісь стандартні вітаміни для вагітних і все, а по суті для дитини це ж недостаток кисню. Заспокойте мене і скажіть як це все контролювати і знати що коли здавати 😭
Моя мама хвора на covid-19. Знайомтеся, це моя кохана мама Тоня,яка захворіла на covid-19. Вона проживає в Іспанії. Коли це все почалося і вірус розповсюджувався Європою, вона встигла виїхати з центру епідемії- Мадриду- в Португалію. І кордони закрили. По приїзду, вона 12 днів так хворіла, що не могла стояти на ногах. Температура, ніс, горло, слабкість і біль в тілі. Думала,що це простуда. Адже covid-19 це сухий кашель,температура та слабкість. Тут все інше. Але телефонувала мені і розказувала,що в житті так сильно не простужувалася(так погано їй було). Викликати швидку не могла, адже жила тоді в глухому селі. Сьогодні здала тест і виявила його. Covid-19. З її дозволу пишу тут це, адже хочу пояснити вам, найближчі мої друзі та знайомі, що це все не видумка. Мені немає сенсу обманювати вас. Я віруюча людина і хочу,щоб всі були здорові. Мама зараз впорядку. Імунітет на covid-19 в неї тепер є. Слава Богу за її зцілення! Можете розповсюджувати цей пост, щоб люди не буди байдужими і дізналися,що це правда і наступними можуть бути вони. Невідомо тільки з яким кінцем... #covid-19
