Я ще встигну набутись сама,
у той час, коли виростуть діти.
Може, буде тоді зима,
ну а може, цвістимуть квіти.

Я ще встигну набутись сама,
повертатись до чистого дому,
бо якщо там нікого нема –
То й смітити у нім нема кому!

Я ще встигну набутись сама –
і читати книжки вечорами,
бо в дітей буде сво́я сім’я –
вже не треба буде́ їм мами.

Я ще встигну набутись сама,
ну а поки – перу та готую,
і від ранку до ночі дітям
всю себе віддаю і дарую!

І я дякую Богу за те,
що у мене такі є турботи,
ну і що, що у хаті гуде,
наче там десь біжать бегемоти?

Неповторні ці миті в житті,
ми не раз ще захочем вернути.
І я дякую, Боже, Тобі,
що це щастя змогла осягнути!