Прокинулась солодко зранку... Без звичної втоми і вмить Крізь запах незвичний сніданку Відчула- щось, ніби, горить! Із…
Прокинулась солодко зранку...
Без звичної втоми і вмить
Крізь запах незвичний сніданку
Відчула- щось, ніби, горить!
Із ліжка умить підвелася,
А погляд будильник вловив...
Нервово за нього взялася...
Хтось видно його відключив!
"Сьогодні ж нарада! Вже пізно..."
-Мов бджоли, думки загули...
На кухню із поглядом грізним
Забігла... Немовби пройшли
Слони там...Всі стіни в сметані...
А стіл- від варення в слідах...
Шматок оселедця в стакані,
І чай на новеньких стільцях...
Й посеред розгрому щаслива
Усміхнена доня стоїть...
Шматочком ганчірки квапливо
Щось хоче від столу відмить...
Найперше, схотілось кричати!
Емоцій в душі через край!
"Коли їй усе це прибрати?"
-Матусю рідненька, сідай!
Вона аж завмерла...
-Матусю
Я чула учора, як ти
Дзвонила сумна до бабусі...
Казала- не можеш знайти
Хвилинки, щоб просто поспати...
Як хочеш спочинку і я
Зроблю тобі, мамочко, свято!
Будильник? Це справа моя...
Пробач...Ти так сильно втомилась
Начальник не стане сварить...
Я зранку йому дозвонилась,
Просила тебе відпустить...
Казала про втому і свято,
А він розсміявся мені!
Казав лиш тобі передати,
Щоб крила якійсь на спині
Зрізати нізащо не стала...
Та я не збагнула цього...
Я ранок увесь готувала!
Скуштуєш сніданку мого?
Матусю, я поки відмию
Від крему гарненько стола...
А потім і снідать накрию!
Ти вчора сумненька була
І навіть вечерять не стала...
Сьогодні за кухаря я!
Ясні оченята блищали
З під ніг розтавала земля...
І вже не хотілось кричати
Спізнилась,не прийде...нехай !
Та крильця маленькі рубати
Не стане ...
-Холоне вже чай,
Матусю, швиденько збирайся
і йди куштувати млинець!
Одненький, щоправда, лиш вдався...
Тонкий і твердий, мов хлібець...
Вона посміхнулась крізь втому:
-А хочеш разом навчимось?
-Зі мною залишишся вдома?!
Моє побажання збулось!!!
Просила в листі Миколая...
Звичайно я хочу, авжеж!!!
Так довго так довго чекаю...
-Пробач моя рідна я теж...
Згадала усі обіцянки
І пізній щоденний прихід...
І ранні від'їзди щоранку,
І тільки дзвінок на обід....
Робота,папери і звіти,
А в доньки в садочку свята...
Забула за справами жити,
А доня щодня підроста...
І завтра вже може не бути
Згорілих млинців на стільцях...
А крик- для дитинства отрута,
Міг вогник ясний у очах
Назавжди згасить...Пригадала
Рутинні однакові дні...
А доня просила так мало...
-Кохана, пробачиш мені?
І раптом дзвінок телефону
Начальник...І голос тремкий:
"Я прошу, цінуй свою доню...
Сьогодні у всіх вихідний...
Мені треба сина забрати
Зі школи...Давно обіцяв...
Спасибі...-промовив: за свято
Здається, я геть заблукав...
Нам всім не завадить в турботах
У серці згадають головне...
Життя не у грошах, роботах...
Мов мить, повз людей промайне..."
***
Стояла у дивному стані
Із сміхом дитячим, чомусь...
Дивилась на крем на дивані
"Я жити, рідненька, навчусь..."
© ОГНЄВА ІНЕЛЛА