Прокинулась солодко зранку...

Без звичної втоми і вмить

Крізь запах незвичний сніданку

Відчула- щось, ніби, горить!

Із ліжка умить підвелася,

А погляд будильник вловив...

Нервово за нього взялася...

Хтось видно його відключив!

"Сьогодні ж нарада! Вже пізно..."

-Мов бджоли, думки загули...

На кухню із поглядом грізним

Забігла... Немовби пройшли

Слони там...Всі стіни в сметані...

А стіл- від варення в слідах...

Шматок оселедця в стакані,

І чай на новеньких стільцях...

Й посеред розгрому щаслива

Усміхнена доня стоїть...

Шматочком ганчірки квапливо

Щось хоче від столу відмить...

Найперше, схотілось кричати!

Емоцій в душі через край!

"Коли їй усе це прибрати?"

-Матусю рідненька, сідай!

Вона аж завмерла...

-Матусю

Я чула учора, як ти

Дзвонила сумна до бабусі...

Казала- не можеш знайти

Хвилинки, щоб просто поспати...

Як хочеш спочинку і я

Зроблю тобі, мамочко, свято!

Будильник? Це справа моя...

Пробач...Ти так сильно втомилась

Начальник не стане сварить...

Я зранку йому дозвонилась,

Просила тебе відпустить...

Казала про втому і свято,

А він розсміявся мені!

Казав лиш тобі передати,

Щоб крила якійсь на спині

Зрізати нізащо не стала...

Та я не збагнула цього...

Я ранок увесь готувала!

Скуштуєш сніданку мого?

Матусю, я поки відмию

Від крему гарненько стола...

А потім і снідать накрию!

Ти вчора сумненька була

І навіть вечерять не стала...

Сьогодні за кухаря я!

Ясні оченята блищали

З під ніг розтавала земля...

І вже не хотілось кричати

Спізнилась,не прийде...нехай !

Та крильця маленькі рубати

Не стане ...

-Холоне вже чай,

Матусю, швиденько збирайся

і йди куштувати млинець!

Одненький, щоправда, лиш вдався...

Тонкий і твердий, мов хлібець...

Вона посміхнулась крізь втому:

-А хочеш разом навчимось?

-Зі мною залишишся вдома?!

Моє побажання збулось!!!

Просила в листі Миколая...

Звичайно я хочу, авжеж!!!

Так довго так довго чекаю...

-Пробач моя рідна я теж...

Згадала усі обіцянки

І пізній щоденний прихід...

І ранні від'їзди щоранку,

І тільки дзвінок на обід....

Робота,папери і звіти,

А в доньки в садочку свята...

Забула за справами жити,

А доня щодня підроста...

І завтра вже може не бути

Згорілих млинців на стільцях...

А крик- для дитинства отрута,

Міг вогник ясний у очах

Назавжди згасить...Пригадала

Рутинні однакові дні...

А доня просила так мало...

-Кохана, пробачиш мені?

І раптом дзвінок телефону

Начальник...І голос тремкий:

"Я прошу, цінуй свою доню...

Сьогодні у всіх вихідний...

Мені треба сина забрати

Зі школи...Давно обіцяв...

Спасибі...-промовив: за свято

Здається, я геть заблукав...

Нам всім не завадить в турботах

У серці згадають головне...

Життя не у грошах, роботах...

Мов мить, повз людей промайне..."

***

Стояла у дивному стані

Із сміхом дитячим, чомусь...

Дивилась на крем на дивані

"Я жити, рідненька, навчусь..."

© ОГНЄВА ІНЕЛЛА