Коли манюній було місяців 9, від моєї мами прозвучала фраза «не дам тобі, бо мама не дозволяє»

То було стосовно якоїсь їжі, чи то моцарели, чи щось подібне.

Від мене відразу пішла поправочка:

«Більше так не кажи, будь ласка. А то виглядає, що ти б дала, така хороша. А я - зла - не дозволяю. Потрібно казати, що то їжа дорослих і їй поки не можна...»

До чого це я?

А до того, що розжовувати багато що потрібно всім рідним.

Після цього всього в мене низький рівень довіри своєї дитини іншим.

Особливо, коли бачиш, як ті ж рідні поводять себе з ними на прогулянках в парку і т.д.

То бабуся розказує хлопчику в 1,3 роки «як тобі не соромно плакати при всіх? Ти ж хлопчик! Ану бігом перестань!»

То дівчинці приблизного віку: «та подивися на себе! Ти - свиня вся грязна і вимазана, фу!»

«Для чого я тобі плаття вдягала, щоб ти в піску його тут вимазувала?» це від бабусі дівчинці в 1,5 років, яка сама ж привела в пісочницю внучку.

То малому в 1,1 дідусь всю пінку з кави викормив.(не знаю чи корисно то, але радість сяяла на обличчі у малого та відбивалася щастячком у дідуся)

І то все нічого! Я розумію, виховання , совок, звички, проекції, втома...я сама не святоша🤷🏻‍♀️

Та сьогодні здивувала мене двоюрідна бабуся малечі віком 1,2, яка із задоволенням пропонувала моїй крихітці печиво «Марія».

«А ви своїй такого не даєте?»- запитала вона мене.

«Ні» - здивувалася я.

«Та його батьки теж не дають йому, то я вирішила побалувати»

Малий і справді із задоволенням хрумав, навіть і не підозрюючи про якість даного печива. А що? Солодко ж!