І так, дівчата, допоможіть розібратися: розбирає мене шиза чи дійсно є про що подумати та щось змінювати.
У нас є сусідська дівчинка, яка старша нашої дочки на 2 роки. Дитина як дитина—грається, бешкетує, хуліганить, бігає, веселиться. Словом, пізнає світ та навколишнє середовище. Наша мала дуже її любить (якщо так можна сказати, не знаю яке слово доречніше вжити), як її бачить то одразу йде гратися туди, часто про неї так згадує, постійно у гості запрошує. Але ж та дівчинка старша і зачасту грається з однолітками чи й із старшими дітьми. Моя мала намагається встряти в тусу, але в силу віку її ігри значно примітивніші і дітям з нею не дуже цікаво. Вони її женуть, бо їм «баласт» не потрібен, а вона у свою чергу всіма правдами і неправдами намагається утриматися з ними і завоювати уваги хоч трохи уваги. І робить це доступними та зрозумілими для себе способами: дразнить, щось забирає і тікає, ламає їхні заготовки для ігор. Звичайно, дітей це дуже бісить, їх я розумію і їй пояснюю, що так люди не роблять, але ж коло замикається. Вона хоче, вони ні, вона дразнить, вони бісяться і не хотять ще більше, вона ще більше дразнить🤦🏼‍♀️
І дитину зовсім не бентежить і не зачіпає, що її женуть, відверто виганяють. Все повторюється щодня по тому ж сценарію. А найбільше моє занепокоєння—ця наша сусідська дівчинка. Як вони вдвох чи їй нудно то вона залюбки приходить і грається з нашою малою, але як з‘являється компанія вона перша нашу дитину жене з тусовки. Так і каже: йди звідси, не ходи за нами, ти мене вже дістала, йди грайся в інше місце, тобі додому пора. Я розумію інтереси тієї дитини, там цікавіше—значить там я буду. Діти все сприймають сьогоднішнім днем, навіть нинішнім моментом і питання перспективи їм ще пізнати доведеться. Але як МАМА я просто дико бішуся з цієї всієї ситуації і не можу второпати чому моя, така борза і блотна, дитина вдома така піддатлива та м‘яка на вулиці? Чому вона дозволяє таке ставлення до себе? Чому їй не неприємно інтуїтивно від факту такої «зради»? В цьому і питання: це ще все прийде чи у моєї дитини проблеми із сприйняттям світу, довіри та комфорту? Чи не є ці ознаки першими дзвіночками майбутніх проблем із вибором компанаї, оточення та чоловіка загалом? Коротше, розсудіть: накручую собі лишнього чи все ж маю якимось речам приділяти ретельнішу увагу. Дякую за увагу.