Садочок. День 16.
Що вам сказати? Вже все добре)
Перших три дні - Поліна в захваті йшла в садок, ледве з відти їі забирала і випрошувала цьом на прощання. Далі ми захворіли. Чотири дні вдома і в понеділок йти туди знову в дитини нема бажання. Плач. І так пару днів.

Я незнала що робити. Закинути садок, чи продовжувати ходити. Я не хотіла щоб дитина плакала, і думала, що я її там залишаю, бо вона мені не потрібна. Різні думки: Можливо, вона замаленька, можливо спробувати згодом і кілька днів-тижнів-місяців не ходити.

Але.
Поговорила з вихователькою: «дитина плаче тільки для вас, плач не тривожний, ви йдете - вона заспокоюється і потім грається, вас не згадує». Забираю дитину додому - розказує, що робила.
Я себе питаю «чи є для неї це стресом?». І так, гугл «адаптація в садочок». «Триває від 2ох тижнів до 2ох місяців. Варто залишати дитину спочатку на кілька годин, кілька разів в тиждень, аби вона привикла».
І це найбільше мене вибивало. Бо дитина моя зразу йшла на цілий день, і вона була зразу задоволена. А вже тоді почався рано плач. Що не так? Незнаю, та вихователь (вона ж дитячий психолог) запевняла мене що все ок: «Вона у вас крепка». 🙃

Я була не крепка. Я не могла сидіти вдома, щоб не плакати.
«Спробуйте відправити чоловіка, нехай він відведе її».
Спробували. Трошки похнюкала. І все. Всеее. І так цілий тиждень Тарас її збирав, вона вибирала що одягти і йшли спокійно у садок😄 розумієте?)) я веду - плаче, з Тарасом все ок😄

І тепер самі бачите що. Йде з задоволенням, навіть і зі мною. На вихідні просилась в садік, кажу: «ее, вихідний, я з тобою, садік потім». І от зрозумій тих дітей. Чужих, своїх, важко зрозуміти. Але добре, що все добре. Я спокійніша і трошки видихнула.

Знаєте що найбільше хвилювало? Я не хотіла її зламати. Вона плаче, бо не хоче йти, а я її туди пхаю. Для мене це ніби зрада. Дитина кричить про допомогу, а я розвертаюсь і йду. Але, здається, все не так, як я собі думала, все простіше, їй просто не хотілось мене відпускати. Не тому, що в садочку погано, а просто я завжди була біля неї. Але знаєте що заспокоює? Ми йдем звідти довольні, вона знову хоче туди ходити. І ще, на що я звернула увагу - в неї стресу як такого не було. Якщо вірити тим всім писанинам, що я прочитала, то стрес в дитини - це нічого нехотіння. А вона робила все: гралась, спала, їла і потім розказувала що робила.

Мабуть, якби цих всіх ознак здорової дитини не було - вона б зараз була біля мене, а не там, де «гарні тьоті, я з ними гралася». І забираю я її з відти з словами «я завтра ще прийду, мама піде на роботу, а потім мене обов‘язково забере».
Здається, ми порозумілись😌