Мама дочки (1 год)

ПРО МОЄ ПЕРЕБУВАННЯ В ІНФЕКЦІЙНІЙ ЛІКАРНІ (Одеса) За минулий тиждень трапилось мені двічі потрапити до "інфєкционки" З…

ПРО МОЄ ПЕРЕБУВАННЯ В ІНФЕКЦІЙНІЙ ЛІКАРНІ (Одеса)

За минулий тиждень трапилось мені двічі потрапити до "інфєкционки" З ДИТИНОЮ. Якщо перший раз нас прийняли, так би мовити, "прийшли, то прийшли", то другий... Не кажу, що перший раз настрій лікаря якось мене зачепив, він просто машинально виконував свою роботу та заповнював історію. Мене тоді не попросили показати навіть документів, що мене, до речі, здивувало. Я навіть потім сама запропонувала вписати якість паспортні дані мої, як матері, і свідоцтво про народження дитини, на що мені відповіли, що це не обовязково.

Коли ми прийшли у відділення, нас зустріла стара-престара бабка-санітарка зі словами "чому без бахіл?", але в таких випадках важко пояснити ТАКІЙ людині, що бахіли - це останнє про що я думала, коли на нас чекала швидка. Але за дві гривні бахіли в мене зявились.

Коли час прийшов підійматись на другий поверх, то вона відмовилась нести мою сумку з речами, тому що в неї болить спина. Питання, якого х*ра, тримати в штаті людину, яка ніяким чином не може допомогти мамі, в руках якої сумка, може і не одна, і дитина. Моє щастя, що моя малеча не боїться сторонніх людей, та пішла за руку з тією "дамочкою" пішки по сходах. Але ж не всі діти можуть от так поводитись з чужими, деякі ні на секунду не можуть відлипнути від мами. Може, я щось вигадала собі про допомогу з боку цієї жіночки, якщо так то поправте, будь ласка.

Наступного дня лікарка сказала, що в нас була легка форма кишечного вірусу, тому може відпустити нас під моє особисте зобовязання. Дивлячись на те, що моя дитина півночі не спала, через сусідського хлопчика, через пережитий стрес від крапельниці, тому що це реально жорстоко все відбувається, зважаючи, що вона проявляла інтерес до їжі, нормально гралась, ми поїхали додому. Але... через п"ять годин по приїзді додому, в нас піднялась температура і трималась аж до ранку, дитина була знесилена та хвора, тому ми знову зібрали речі, та поїхали до лікарні.

І от другий раз почалася жесть. Нас приймала дуже цікава лікарка, така собі жіночка невеликого зросту, добрячої радянської закалки, яка почала мене вичитувати за те, що я знехтувала здоров"ям своєї дитини, поїхавши додому. Ніби я така безвідповідальна мама, що прощення мені немає. Клас! От вміють наші лікарі підтримати, коли нерви мами на межі, хвилювання зашкалює, тому що дитина майже непритомна, І ще на додаток я не взяла документи, за що теж отримала догану. Чесно, нерви здали і почали текти сльози. Я взагалі людина з міцними нервами, але тут просто не витримала. І взагалі ця лікарка на прийомі поставила під сумнів кваліфікацію лікаря, яка нас спостерігала.

Цього разу мене зустріла вже інша бабка-санітарка, яка без зайвих слів про бахіли провела мене до відділення, допомогла з багажем, та ще й намагалась заспокоїти, що таке трапляється і нічого страшного в тому, що ми повернулись немає.

Лікарка, що нас лікувала, також навіть слова поганого не сказала, про те що ми повернулись. Просто спитала на скільки погіршився стан дитини. Заспокоїла мене, що це добре, що ми повернулись, було б гірше, якщо продовжили лікування вдома. Людина абсолютно адекватна і нормальна. Вона мені одразу сподобалась, ще тоді, вперше. Виникла якась абсолютна довіра як до лікаря та до людини. Вона не дивилась на мене, ніби я їй щось винна, ніби вона тут спину гне, лікуючи мою дитину, так як робили це лікарі "на прийомі". Такій людині хочеться щиро сказати дякую.

Персонал. Висновок в мене один - все залежить від зміни. Дехто думає, що вони просто працюють, а дехто дійсно допомагає мамам лікувати дитину. Одні медсестри враховують поведінку дитини при крапельниці, роблячи це якось більш цивілізовано. А дехто машинально виконує свою роботу. Коли мені принесли стільчик, щоб я сорок хвилин не стовбичила, зігнувши спину, то в мене ледь щелепа не відпала, що таке може бути. Звичайно, що не у всіх випадках можна сісти, але сам факт, що персонал подумав про це, враховуючи, що паралельно вони ще й приймали "новеньких".

Умови перебування. Від цієї лікарні 5-зіркового рівня комфорту я не очікувала, але думала, що буде гірше. Помітно, що в цій лікарні працює конвеєр, тому що інтер"єрчик в палатах "подуставший", незважаючи, що ремонт робився десь два-три роки тому, на мій погляд. Меблі оновлюються, є нові та більш місткі тумбчки, є нові ліжка зі старими матрацами, і тобі здається, що в них запхоли здоровецькі каменюки. В деяких палатах я помітила навіть нові дитячі ліжечка, хоча нам двічі попадались такі старі, як ота "ввічлива" бабка-санітарка. Умов для мами, щоб якось привести себе до ладу і не почувати себе смердючою ганчіркою, немає. Це я про душ! В вашому розпорядженні лише унітаз та рукомийник, що є в кожній палаті, але й це не так погано.

Сервіс. За чистотою в палаті повинні слідкувати самі мами. Це навіть прописано в правилах перебування в палаті. У вашому розпорядженні є швабра, відро, ганчірка. Раз на день все ж приходить санітарка та протирає підлогу. Одного разу це було навіть двічі, попалась якась більш відповідальна зміна, хоча в них була "запара" з надходженням хворих. В палаті тепло, але якщо на вулиці лютує мороз та вітер, то буде холодно, тому що присутнє дуже велике неякісне металопластикове вікно, яке трохи продуває. Коли нас відпускали додому, то санітарка попросила зібрати постільну білизну. І от тут знову, питання, чи дійсно я повинна це робити? Мені, якби не "впадло", але неприємно, тому що миття підлоги мені вистачило.

Висновок. Медицина в нашій країні вважає, що не вона працює на нас, а ми на неї. Тотальна відсутність контролю за рядовим персоналом. Лікуючи нас, вони ніби роблять нам послугу, і ми перед ними в боргу, що не можливо якимось чином сплатити. І все це, на мою думку, МІНУСИ БЕЗКОШТОВНОЇ МЕДИЦИНИ, про яку нам на кожному кроці говорять, але забувають зауважити, що існує ця медицина на гроші платників податків. В мене все!

Після того, як я написала що я даю дитині нагітси жарені на олії😂😂мене засипало смс (це ж мала дитина навіщо гробити…

Після того, як я написала що я даю дитині нагітси жарені на олії😂😂мене засипало смс (це ж мала дитина навіщо гробити шлунок, жарене дитині) і так далі... Так от кожна мама сама вирішує що дати дитині, я не жарила їх на літрі олії😂і не даю їсти дитині кожен день жарене.,меню дитини як і дорослої людини повинно бути різноманітним!!! ДАВАЙТЕ ЖДУ КОМЕНТІВ ЯКА Я #ГОРЕМАТЬ.... А ще у мене дитина їсть цукерки😂😂😂

Вибачте, але я ніколи не зрозумію мам, які нервують через карантин, тільки тому, що закрили садочки і школи. Часто читаю…

Вибачте, але я ніколи не зрозумію мам, які нервують через карантин, тільки тому, що закрили садочки і школи. Часто читаю фрази: "Я зійду з розуму", "І що? Мені тепер розважати дитину?" і т.д. Я вважаю, це верх дибілізму. Це ж ВАША і тільки ваша дитина, плоть і кров. Вам апріорі повинно бути цікаво дивитись, як вона росте, розвивається і тим більше, як проводить вільний час і чим цікавиться. Я все розумію, іноді, хочеться спокійно попити чай чи прийняти гарячу ванну, але для цього достатньо попросити чоловіка/маму/свекруху/сестру/подругу посидіти пару годин з дитинкою, щоб "перевести подих". Цього достатньо, якщо дитина бажана і ви її любите, адже нормальна мама сама не зможе лишити дитину надовго,бо сумує вже, коли виходить за двері. І, так, пам'ятайте, ви жінка і мама, якій не можна пробачити холодність та дратівливість відносно своєї дитини, адже це у чоловіків психіка не витримує, та і погодьтеся, більшість чоловіків не так прив'язані до діток, як мама. Любіть більше дітей, а не себе. . P.S. це не стосується жінок, які одинокі і вимушені багато працювати. #незадоволенікарантином

Немає прекраснішої мови ніж українська ! Мене вивертає від того що прочитала сьогодні, с такими людьми навіть в одній…

Немає прекраснішої мови ніж українська ! Мене вивертає від того що прочитала сьогодні, с такими людьми навіть в одній країні бридко жити, особливо коли вони живуть в першії столиці України. Тотальна не повага до мови до країни, при тому кричати що « я коренная жительница и буду жить в этой стране» але обезцінювати все що належить її батьківщині , тепер я розумію чому ми так живем і винна не тільки влада... Нажаль Я розмовляю українською та російською але ніколи не зможу сказати що рідна мова російська Надіюсь наші діти будуть кращими і будуть цінувати все що нас оточує насамперед будуть вдячними ..

Чому Європа не така вже й розвинена? Медицина, житло, комуналка...

Я одна не розумію чому ми так прагли і прагнемо до Європи. Я дуже вдячна всим європейцям за допомогу. Але відверто Україна на багато кроків попереду. В багатьох аспектах. Вартість житла в Європі для звичайних людей не досяжна, багато людей просто все життя орендують. Звісно простіше і набагато дешевше придбати машину. А на комунальні послуги теж космічні ціни. Медицина взагалі, ніби ми на різних планетах. Ніяких обстежень перед вакцинацією лікар не робить, я записалася в клініку до лікаря, а потім до медсестри. Лікар дитині не зробив ніякого огляду, все що ми дізналися це вагу дитини. Якщо дитина на розсуд мами добре себе почуває, вперед. Ніяких, а послухати, а подивитися, а про аналіз крові взагалі мова не йдеться. Навіть коли у дитини було акне, нам лікар без різних аналізів в 3 тижні призначає антибіотик. Коли я сказала, що ще не давала дитині води, всі були в шоці. Зібрали пів лікарні консиліуму, що дитина без води. Всим колективом мене переконували, що це не правильно. Для кого ті рекомендації ВООЗ тільки для українців?? Банківська система. Я два місяці робила і чекала на відкриття рахунку, в результаті sorry, в нашій системі зникли всі ваші дані( і знову чекаю. На вулицях люди смітять не соромлячись і, ще ти не маєш права робити людям зауваження, не тому, що ти не європеєць, а взагалі ні в кого не має такого права. В Україні до цього ставляться відповідальніше, звісно і в нас є такі люди. Але… Люди привітні, дуже нам допомагають, але і не задоволених я теж зустрічала, наприклад місцевий хлопець накинувся на дівчину(нашу) з двома маленькими дітьми прямо на дитячому майданчику. Поліція сказала, що нічим допомогти не може. Це було жахливо….і плював в обличчя і взуттям кидався. У нас це один майданчик, до якого йти більше ніж пів години. Але і туди ми вже місяць не ходимо. Та ситуація досі перед очима. Я до того, що такого ставлення до нас дуже багато, часто чую: «Чому ви не робили нічого 8 років?», «Світ здурів, коли відкриють очі?», «Що це за цирк?», «Для чого ці привілегії українцям?» Звісно, що та підтримка яку ми отримуємо, перекриває ті негативні вислови людей. І ти відчуваєш ніби весь світ з тобою, а потім отримуєш: «З України? Ну зрозуміло, понаїхали, халявщики.» А я що можу казати?? Батько чоловіка був і в АТО і зараз в ЗСУ. Але у мене і до того АТО багато питань, коли вторгаються зі зброєю і технікою, ми організовуємо лиши антитерористичну організацію. То дійсно питання, чому? За, що гинули тоді люди, і зараз. А КРИМ взагалі, хочете беріть, ми поговоримо, що він наш, але робити нічого не будемо. З Росією все і так зрозуміло, ненавиджу всим серцем. Тварюки. Гидко і бридко від тих людей. Які вбивають і ґвалтують. Мені іноді здається, що це страшний сон, від якого я не можу прокинутися. Просто питання, чому ми не можемо бути незалежною країною, як Швейцарія наприклад. Ми хочемо до Європи, а нас не беруть. То можливо і не треба? Чому нам все кудись потрібно? Україна переможе. Я вірю в те, що справедливість має бути. Але для мене та ціна страшна. Ця ціна це - життя, життя людей. А життя у людини одне! А ще українці найпрацьовитіший і найвідповідальніший народ. І дуже розумний.

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її…

Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу. Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць і тут заповітні 2 полосочки ... усе немов у казці. Я була на 7 небі від радості та щастя. Я відчувала себе мамою з перших днів, коли дізналася, що вагітна. Це була запланована , підготовлена вагітність. Я здала усі аналізи з чоловіком ще до весілля. Ми були розписані пів року а пізніш одружилися. І ці пів року я приймала протизаплідні таблетки ( так прописав лікар) приймала вітаміни і проходила обстеження . Лікар сказав після відміни плануємо адже ти здорова. Ми так і зробили. Вийшло, що завагітніла я відразу в перший цикл після відміни. Вагітність протікала добре, однак на 4-6 тижні я захворіла. У мене дуже боліло горло, ніс, температура була 37.2. Лікар сказав, що це може і на вагітність бути температура, але треба виключити вірусний грип. Я пішла в місцеву лікарню , там мені сказали, що нічим не можна лікувати. Лише деякими рослинними препаратами, як виключення. Я прийшла в норму десь за тиждень. Далі все було нормально.12 тиждень вагітності - плід розвивається добре. Однак вночі мені сниться сон, якась жінка говорить, що я не виношу це маля, що я або народжу і воно помре, або ж не доношу до 9 місяців. Я прокинулася зі сльозми, розбудила чоловіка. Він мене обійняв, говорить, все буде добре, це лише сон. Шо куди ніч туди і сон. Що це нормальний страх вагітної жінки за маля. Ішов 17 тиждень. Я відчула перші поштовхи маля , і навіть чоловік відчув. Це таке щастя. Словами не передати. Пам'ятаю досі, це була середа, ми мали їхати дізнатися стать дитини. Я прокинулася в поті. Мені знову снився сон, однак я не змогла сказати чоловіку, я не хотіла портити такий щасливий момент. Мені було страшно, чесно, уві сні я зайшла в приміщення, там було все незнайоме. По центру кімнати стояло ліжко, на ліжку сиділа дівчина і водила руками по моїй стороні( чомусь я почала кричати, шо це моє ліжко , що ти робиш???) в той момент я відчула біль , впала на коліна, у мене почалася нудота, я побігла в туалет і настільки все було чітко, неначе вживу. Я запам'ятала усі деталі, навіть що плитка в туалеті була жовта. Далі мені сниться шо животика уже немає, я плачу, а дівчина каже - усе, не буде більше болі. Я прокинулася і побігла вмитися. Мені було страшно. Я розуміла, що щось зі мною не так. Ми поїхали в лікарню. Я лягла на кушетку в очікуванні, ну хто ж там, дівчинка ? А може хлопчик? Мені так хотілося швидше почути ... а лікар сказав - це погана вагітність. Чоловік питає - що це значить? Він говорить- у вас у дитини вода у мозку. У мене був ступор. Чоловік заплакав... і мені стало так тяжко дихати. У мене весь світ провалився, мені було боляче, що мій чоловік плаче, що я нічого не можу зробити, шо моя дитина, з котрою я розмовляла, по словам лікаря не могла мене чути. Лікар каже- чому ти не плачеш? Трясе мене бо я не ворошилася. Я заплакала лише в машині , кричала до Бога, за що ти так зі мною, я ж нікому не бажала зла! Я любила дитинку більше за все на світі і ти її забрав! За шо ти караєш мене? Мене направили на мед комісію де діагноз підтвердили. Мене завезли в дивну лікарню. Я зрозуміла, шо це не роддом. Щасливих лиць там не було. Медсестра каже - шо з тобою? Я відповідаю: щось не добре. А вона - ну це понятно у нас всі такі тут. Ви знаєте про лікарів у мене до того була ше більш менш хороша думка, но те, що відбувалося далі, не входить ні в які рамки. Лікар забрав мого чоловіка на розмову, як потім виявилося- він сказав, що якщо чоловік залишить мене, то мені буде легше морально і якщо він хоче щоб я родила швидко за 2-3 дні то треба за один укол віддати 5.000 грн. А якщо два тижні то 2000 грн . Мій чоловік був розгублений, звичайно , в такій ситуації людина не може тверезо оцінювати ситуацію і згідна на будь яку ціну аби з коханою людиною все було гаразд. Коли я кричала на лікаря чому мені не можна бути з чоловіком? Він сказав - для його буде краще. Мене забрали , сказали ходи у перевязочну, ми просто подивимося. Мені було дуже боляче, шось вкололи всередину там. Завели назад у палату, сказали будеш родити покличеш. Я кажу: а як я знатиму коли я робитиму? А Медсестра каже - буде чути на вулиці. В палаті було дуже холодно, це було перше шо я відчула, я лягла в ліжко, мені болів живіт як перед місячними. Цілу ніч я лежала, під ранок знову шось вкололи , дали жменю таблеток. І тут воно почалося... не буду описувати бо це зрозуміло лише тим хто народжував штучно і тим хто знав що дитину на руки не візьме. Цю біль я відчувала довго в нічних кошмарах. Мені дуже хотілося шоб поруч хтось був, мені було дуже страшно. Страшно залишатися з бідою на одинці. Це вбиває ... я зайшла в туалет а там жовта плітка, я впала на коліна як у сні. Я кричала, шо ти знущаєшся наді мною. Навіщо ? Я просила побути поруч когось - вони відповіли - ми шо дурні? Я казала що в кошельку гроші візьміть , лише посидіть поруч! Ніхто! Ніхто не хотів поки не побачили мене біля унітазу відключеною! Вони покликали лікаря і той якось привів мене до тями. Лише одна жінка з усієї лікарні 10 хвилин побила мені в таз на спині бо це рятувало під час схваток. Вона казала, шо мій таз зараз розходиться тому така біль. І знаєте, прийшла інша Медсестра накричала на ту, сказала ти здуріла? Що ти їй робиш , вона нехай сама сидить . Звідки така ненависть? Я осталася знову сама, я кричала , просила про допомогу, кричу шо вот вот народжу. Мені сказали терпи бо занята перевязочна де ти маєш родити. Уявляєте стан мій, коли я вот вот народжу і розумію, шо мій мозок не зможе справитися з тим, шо на моїх руках опиниться дитина на 18 тижні розвитку. Нарешті вкінці кінців мені сказали вставай і ходи , я кажу не встану! Не можу, мені боляче!вони поклали мене на кушетку і повезли. По дорозі я бачила ікони, там було таке місце де такі жінки як я молилися за своє життя. Я спитала в Бога, за що ти так зі мною? Завезли мене до лікаря , всі робили своє, хтось розказував шо їв, хтось говорив по телефону, а рижа жінка Медсестра кричала на мене з матами чого я кричу. Я родила в той момент коли лягла на крісло, це було швидко, я відчула як моя дитина упала на землю. Лікар сказав - забирайте " оте" я не можу на таке дивиться. Я побачила, як вони Замотали мою дитину в тряпку з підлоги і винесли... анестезіолог хотіла робити наркоз , я кричала вже сама не пам'ятаю що. Мені було страшно, шо раз темніє в очах я не зможу контролювати те, що вони будуть робити. Я боялася настільки, що мені було тяжко думати навіть. Коли я прийшла в себе, уже в палаті , я почула , як медсестри спілкувалися між собою. Говорили, що нехай хтось залишиться з нею, бо вдруг " загнеться" ше винні будемо . Говорили а де її чоловік, чого не був з нею. Я знайшла телефон під подушкою бо сховала перед тим, як все це сталося. Набрала до чоловіка і за 9 хвилин він був уже поруч. Пам'ятаю, що лікар просив могорич, бо був день ангела його, гроші просили медсестри, бо все бігали біля мене. І я не мала сили навіть сказати не давай їм грошей. Коли я прокинулася вдруге то виявилося, шо кожна отримала по 200 грн бо такий тариф, і так далі. Ви можете уявити? Чому у нас такі жорстокі люди? За що вам платити? Вибачте, що пишу з помилками, просто пишу те, шо на душі, не думаю, як то правильно. Я думаю ви зрозумієте ... Після того звісно життя моє змінилося. Змінилося відношення до усього. Змінилася я. Мені часом так хочеться вернутися в те безтурботне життя. Де мої рожеві окуляри рятували мене від усього. Три місяці я жила з фізичним болем у снах. Прокидалася зі страхом , мені було страшно спати без світла бо це нагадувало мені, той момент коли потемніло в очах і мені стало страшно... Пройшло 8 місяців. Сни бувають коли стрес. Біль в серці та страх . Я планую вагітність , але хочу планувати з своїми рожевими очками. Де світ добрий та щасливий. Дякую, хто прочитав. І надіюся, що той, хто втратив маля, зрозуміє, що не один. Бо мені ця підтримка була необхідна. ❤ 🙏🏻