Молодший шкільний вік вважають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей –…

Молодший шкільний вік вважають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність, погляд на дорослого знизу уверх. Але вона вже починає втрачати дитячу щирість у поведінці, в неї з’являється інша логіка мислення. Навчання для неї – значуща діяльність. У школі дитина набуває не лише нові знання та уміння, але певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, увесь лад її життя.

Коли дитина йде до школи відбувається перебудова всієї системи взаємин дитини з дійсністю. У дошкільника є дві сфери соціальних взаємин: "дитина і дорослий" та "дитина – діти". Ці системи пов’язані ігровою діяльністю. Результати гри не впливають на стосунки дитини з батьками, взаємини усередині дитячого колективу також не визначають стосунки з батьками. Ці стосунки існують паралельно, вони пов’язані ієрархічними зв’язками. Так чи інакше, важливо враховувати, що благополуччя дитини залежить від внутрішньосімейної гармонії.

У школі виникає нова структура цих взаємин.

Система "дитина – дорослий" диференціюється:

Система "дитина-вчитель" починає визначати ставлення дитини до батьків та ставлення дитини до однолітків. Система "дитина-вчитель" стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність усіх сприятливих для життя умов.

Вперше взаємини "дитина-вчитель" стають взаєминами "дитина-суспільство". В межах взаємовідносин у сім’ї є нерівність стосунків, в дитячому садку дорослий виступає як індивідуальність, а в школі діє принцип "всі рівні перед законом". У вчителі втілені вимоги суспільства, в школі існує система однакових еталонів, однакових мір для оцінки. В школі закон однаковий для всіх.

Ситуація "дитина-вчитель" пронизує все життя дитини. Якщо в школі добре, отже, і дома добре, і з дітьми також добре.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку визначається вступом дитини до школи: значно змінюється розклад дня, змінюються стосунки з дорослими і однолітками. В центрі ССР – вчитель, через якого дитина сприймає інших людей, змінюються взаємини дитини в родині, на ці взаємини впливають успіхи в школі.

Ця соціальна ситуація розвитку вимагає особливої діяльності. Ця діяльність зветься навчальною діяльністю.

Навчальна діяльність – це діяльність по засвоєнню знань, умінь, навичок та розвитку самого учня. Це діяльність, яка безпосередньо спрямована на засвоєння науки та культури, накопичених людством.

Навчальна діяльність не дана в готовій формі. Коли дитина приходить до школи, її ще немає. Навчальна діяльність повинна бути сформована. Так само, як людина має вміти працювати, вона має вміти вчитися. У будуванні навчальної діяльності і полягає задача початкової школи – передусім дитину треба навчити вчитися.

Парадокс навчальної діяльності полягає у тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не змінює. предметом змін у навчальній діяльності вперше стає сама дитина, сам суб’єкт, який здійснює цю діяльність. Вперше суб’єкт сам для себе виступає як самозмінний. Навчальною діяльністю є така діяльність, яка повертає дитину на саму себе, вимагає рефлексії, оцінки того "чим я був?" і "чим я став?" Процес власної зміни виділяється для самого суб’єкта як новий предмет. Найголовніше у навчальній діяльності – це поворот людини на саму себе: чи стала вона для самої себе змінним суб’єктом кожного дня, кожну годину. Оцінка власних змін, рефлексія на себе – власний предмет навчальної діяльності. Саме тому будь-яка навчальна діяльність починається з того, що дитину оцінюють. Оцінка – певна форма оцінювання. Ш.Амонашвілі організував експериментальне навчання без оцінок. Навчання без оцінок – не є навчання без оцінювання. Оцінювання завжди є і має бути як можна більш розгорненим. Через оцінювання відбувається виділення себе як предмета змін в навчальній діяльності.

Таким чином, в молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною. Вона має певну структуру та етапи.