Мали би на тому тижні 3 фотосесії☺️☺️☺️ І наштовхнули вони мене не роздуми...
Так сталося, що наш малюк народився далеко звідси, в країні без цих дурних забобонів, плювання на дитину, до хрестин не дивитися, а потім говорити, яка вона негарна і старатися по мінімуму на неї звертати увагу, щоб не вректи😡😡😡
О ні - там на 3 день після госпіталя ми з чоловіком вже поїхали на шопінг, в ресторан, на 6 був Новий рік і ми возилися з однієї площі на іншу з малюком до глибокої ночі. Звичайно - всі заглядали в візок, якщо капюшон візка був прикритий, то могли запросто його відкрити, просунути туди голову і говорити «яке красиве маля»🤣🤣🤣 Ми від цього не шарахалися, а лише раділи і - напевно - якщо би тут так люди реагували, то мій чоловік частіше гуляв би з візочком, ніж 1 раз за 9 міс🙈🙈 бо там він буквально виривав його у мене з рук - так йому подобалося ставати «гвоздем програми», куди б ми не прийшли
Тому дуже мені було смішно, коли всі родичі до хрестин чемно ховали очі то на стелі, то в дальньому кутку костелу, тільки би не глянути на дитину не охрещену (якого вже бачило сотня людей🙈), а потім всі дружно почали розказувати, який він некрасивий... Мені здається - малому це вже тоді не сподобалося🙀🙀
Але тоді це було ну просто смішно, але зараз мені стає не до сміху... Коли ми кудись їздимо, де до дітей ставляться адекватно - мої діти міняються на очах - вони просто купаються в цьому полі уваги, любові, усмішок... Мій маленький позитивчик взагалі починає просто безупину посміхатися і балдіти і дивитися на світ такими щасливими широко відкритими очима, що просто сльози на очах від такої милоти
І коли повертаємося сюди і я просто бачу, як він по інерції піднімає своє личко назустріч кожній людині і весь аж витягується назустріч в очікуванні усмішки - але навпроти лише кам‘яне лице і добре якщо по ньому взагалі ковзнуть поглядом. І мені так боляче, як з кожною такою миттю в дитині щось гасне, вмирає, він все менше починає підводити погляд на людей і чекати від них сонця.
От мені цікаво - це в нас люди такі холодні і байдужі чи ці дурні забобони заважають реагувати на дітей єдино правильною реакцією - усмішкою і теплим словом, бо ж діти в нормальних людей і мають викликати нестримно-позитивні емоціі - так природою задумано для їх виживання??? Бісить мене це і хочеться звідси геть, подалі, туди де тепло і в буквальному, і в переносному....
До чого це я??? А - ну та бо навіть фотографи рідко вміють знайти підхід до дитини, а треба то всього-навсього щира усмішка і хоч капля небайдужості.....