Сьогодні в 4:12 мала проснулася, вирішила, що пора гратися.

Я тим часом переписуюсь з однокласницею(в неї четверо дітей, їй 23)

О- як ви? Як манюня? Вже така доросла...

Я- все добре, граємося, ростемо

Повертаю голову на малу, вона грязна, як три дня свиню ссала, в кімнаті як в хліві, цяцьки по всьому. Куча крихт від соломки, вона розлила воду і топчеться, їй весело. Я з грязною головою, на голові «куча» зібрана в резинку, фейс як у панди! І в мене немає сил навіть щось сказати малій! Знімаю їй памперс, а вона прям на підлогу робить своє поносяче діло! Ну як? Ну де набратися сил? Сижу ридаю.

Якби в той момент зайшов хтось, мене б лишили материнства і заперли в дурку....

Однокласниця далі виписує.

- у нас тоже все добре, корови подоєні, постірано, наварено, прям ідилія!

Я нервово докурюю і думаю, напевно в неї така «ідилія» геть би й у мене зараз....

Випила кави, зібралася, навела порядок, в квартирі приємно пахне чистотою, на балконі сохне стірка, мала сопе під боком, і тут питання: друге плануєте?

Згадала ранок, сплакнула, ні..... мені треба відпустка від декретної відпустки