Історія моїх пологів. Обережно - дуже довгий пост ;)

В 5 ранку 22-го відійшли води, не дуже багато, але достатньо, щоб було зрозуміло, що це не просто підтікли. Перейм не було, відійшли води прозорі, тому ми, знаючи, що в запасі є багато часу, не спішучи зібралися, дочекалися 7-ї ранку і подзвонили лікарю, отримали інструкцію, як перевірити, чи справді води: вони повинні підтікати весь час, тому краще покласти складений шмат тканини, і вона протягом години-двох повинна цілком замокнути (по прокладці не буде цього зрозуміло так очевидно), в мене змокла майже одразу, тому ми вже не сумнівалися. Лікар сказала, що якщо таки води, то дії такі: їхати в пологовий до чергового, щоб він подивився, чи зріла шийка матки і чи є розкриття. Якщо ні, і перейм все ще не буде, то лягати на «профкойку» в передродове відділення, щоб спостерігати за ктг, аналізами, і чекати перейм. По протоколу в таких випадках: 1) через 18 годин після того, як відійдуть води, ставлять першу крапельницю з антибіотиком для профілактики інфекції, і потім її потрібно повторювати кожні 8 годин, а також інший антибіотик вже під час пологів, 2) через 24 години огляд в кріслі, і якщо шийка матки незріла - то ставлять гель, чекають 6 годин, потім повторюють процедуру, і якщо вже ніяк, то ставлять окситоцин лише тоді.

Ми поїхали, чергова достатньо брутально мене подивилася і сказала, що нічого немає (ні розкриття, ні шийка матки не зріла), і що таки треба лягати в передродове. Ми зітхнули і пішли оформлятися. В передродовому (патології), хоч умови і нормальні, але атмосфера була якась гнітюча, палати на двох дівчат, з чоловіком можна бути лише в прийомні години і лише в палаті або назовні, коридори/дивани не підходять, в палаті спека. Мене одразу відправили на ктг, апарати там стрьомні, потрібно лежати на боці і самому ловити сигнал, який весь час зникає. Дуже нервово, особливо після мого завжди позитивного досвіду з ктг в ісіді. Потім нас відпустили «на вулицю» і ми звідти втекли. Вирішили, що «находимо» собі перейми, і почали намотувати круги - коло 7-го пологового це дуже зручно робити як раз по горкам: вверх/вниз. Находивши більше кілометрів, ніж за весь попередній тиждень, з невеликими передишками, ми повернулися в машину, перекусили, і катнулися за кавою і солодким в Арому (сусідній квартал), а потім повернулися, і вже нагуляні, ситі, і під спокійну музику сиділи в машині, тоді в мене й почалися перейми. Я спочатку не могла зрозуміти, воно це чи не воно, потягувало внизу живота, не дуже регулярно, але щось почала засікати. Через годину стало сильніше і відчутніше, а нам вже підходив час повертатися в палату, завершення прийомних годин. Ми повернулися, мене відправили на ктг (цього разу сигнал був хороший, малий не крутився, і пройшов не так стресово), а потім ми з чоловіком ще кілька годин посиділи на диванчику в коридорі, в мене були перейми, але інтервал великий, і було зрозуміло, що ще нескоро.

Досиділи до крайнього моменту, поки чоловіка вже не вигнали (2 години після завершення прийомних годин), і в мене одразу ж після цього відійшло ще раз достатньо багато вод (так цілий день продовжували підтікати, рятували урологічні прокладки тена), але рожевих, і маленький згусток крові. Я з переляку зловила одразу чергову, яка мене заспокоїла, сказавши, що це дуже добре, це виділення з шийки матки і означає, що шийка матки готується/зріє, перейми діють. Відправила спати і приходити або в 5 ранку, або коли перейми будуть кожні три хвилини, регулярні, тривалістю не менше хвилини.

Спати не вдалося: по-перше перейми ставали потихеньку частіші і сильніші (я продихувала їх по Кобасі весь час), по-друге вже в 13 мене розбудили на крапельницю, а для цього треба було взяти пробу, на мазки, і здати кров. Після цих всіх процедур перейми трішки притихли/збилися: недарма всі кажуть, що повинна бути певна атмосфера і спокій, щоб родова діяльність йшла нормальними темпами. Але до години 5-ї перейми знову відновилися і ставали частішими, врешті-решт вже були кожні 3.5-4 хвилини і достатньо сильні, не поспиш ) І тут, коли я вкотре пішла міняти прокладку після перейми, яка витиснула багато вод, побачила, що прокладка не рожева, а зеленувата. Розбудила акушерку, та розбудила чергову, і пішли дивитися мене в крісло. Води були таки чисті, чергова сказала, що якщо були світло зелені на прокладці/пеленці, то це норма, і що ще рано, треба дивитися мене в 8 ранку. Але гель ніби не потрібно, тому що шийка визріває самостійно.

Акушерка мене лишила на ктг, і це теж був жах - в 5 ранку, після безсонної ночі/доби лежати і намагатися ловити сигнал апаратом, особливо під час перейми - ще той фан. Потім ще добоала кров, я повернулася в палату, і зрозуміла, що з переймами відбувається щось не те - знову рідко і нерегулярно. Позлилася на них і систему, і почала себе вводити в транс сама)

До ранку спокоєм/медитацією добилася знову регулярних перейм, і тут в 8 ранку замість огляду мені прикотили крапельницю і сказали, що йде перезмінка, і огляд буде коли буде нова зміна. Ну Ок. Приїхав чоловік, допомагав мені в переймах, робив масаж і підтримував. І тут прийшла акушер, і сказала, що огляд ще затримується, тому що по понеділках у них не просто обхід, а якийсь професорський обхід з перевірочною/навчальною метою і купою людей. Ми чекали цей обхід вже на нервах до години 10-ї. Потім був цей бюрократичний театр абсурду, де новий черговий лікар зачитує історію кожної пацієнтки з папки, яку отримав сам 15 хв тому, а там усілякі неточності/неправильна інформація. Сусідку мою, яка чекала КС з хвилини на хвилину і переведення в операційну, хотіли відправити на огляд в крісло «зняти песарій», який зняли вже тиждень тому. В мене був записаний в історії неправильний термін і час відродження вод. Це все з совковим підходом, коли хтось старший «вичитує» лікаря, а купа людей спостерігає і трудиться. Тим часом, професор дивився/трогав мій живіт, і коли почув про те, що води відійшли «вчора в 5 ранку» ледь не впав і кричав лікарю: «яка різниця, скільки тижнів, її треба на огляд і в родзал». Ще через хвилин 20 нас вишикували в коридорі (ага, вагітних жінок вишикували, щоб «світило» професор, не дай Бог, не чекав нікого і не тратив свій час», мене запустили другою, професор залах мені в шийку і ще раз прокричав: «2 см! Шийка зріла, в родзал її на родовизивання!». Після цього все пішло швидше, і за півгодини мене вже оформили і спустили в родзал.

В родзалі почалася зовсім інша історія: крутий ремонт самого родзалу, всі навколо нас бігали, говорили приємно, все пояснювали, допомагали, з цього моменту я вже почувала себе як в приватній клініці, а не в совковому минулому. Моя лікар мене чекала, подивилиася, пояснила, що ставитимемо окситоцин. Шийка дозріла сама без гелів, завдяки тому, що відійшли води і були свої перейми всю ніч. Але після всіх ранкових перетрубацій вони майже зникли, а чекати вже не можна було, «безводний період» вже був більше 30-ти годин. Як виявилося, добре, зо поспішили, тому що передні води були чисті, а задні вийшли зелені, і довго малюку в них перебувати вже не можна було. З одного доку крапельниця з окситоцином, з іншого з антибіотиком, для профілактики інфекції під вас пологів, зважаючи на ці мої 30 годин безводного періоду, на животі монітор КТГ, тому всі наші плани ходити/масажі і тд під час перейм одразу розвіялися, мені вже можна було лише лежати.

Так годину я побула з окситоцином без епідуралки, коли перейми стали кожні 2 хв і я думала я вмру від них (в 10 разів болючіше тих, що в мене були найважчі свої), чоловік попросив епідуральну, прийшов чудовий анастезіолог і прекрасно її поставив, і я навіть потім подрімала двічі десь по годині. За 4 години під окситоцином сумарно було вже 10см, почали тужитися потихеньку, а народила я аж в 6:20. Майже 2,5 години жестякових потуг (вже без анастезії). Хоч мені всі і казали тоді потім, що я молодець, тужилася в повну силу, дихала правильно і все робила як казали, але мені це не допомогло ;)) Довго витужувала по родових каналах, а перейми ставали рідші навіть з ударною дозою окситоцина. І в кінці найбільша жесть, коли голова вже частково вийшла, болить нереально, а потуги наступної чекати довго. Думала вмру )) Але зробили епізіотомію, ще кілька потуг, і тоді вже малюк вийшов. Я собі це зовсім інакше, звісно уявляла, не зважаючи на всю підготовку. Я думала пару потуг і опа! )

Далі все вже як в тумані - його витягнули, я з за а рваним подихом чекала, коли він закричить, і одразу заревіла. Коржика одразу ж поклали мені на груди на пару хвилин, чоловіка відправили мити руки для перерізання пуповини, потім забрали малого протерти і відсосати додатково зелені води з носа/рота, вдягнути шапочку/шкарпетки, а я народжувала плаценту і мене зашивали під місцевою анастезією. Було боляче, але зараз це вже туманно все.

Як тільки зі мною все закінчили і зашили - накрили, принесли знову Ярка на груди, допомогли прикласти до грудей (спочатку до одної, через 15 хв до іншої), він одразу присосався ;), і залишили нас на дві години удвох ❤️

Ми періодично плакали, потім подзвонили тим, хто найбільше хвилювався, але в основному дивилися на нього і не могли відвести очей. Такий він був маленький, смішний, красивий!
Не покидало відчуття чогось сюрреалістичного.

Через 2 години зважили, поміряли, вдягнули, і мене на каталці з Коржиком через вантажний ліфт повезли три нянічки в палату, а чоловіка відправили стандартним ліфтом з нашими сумками. Після цього було ще три неповних дні в пологовому, де в цілому було все більш-менш. У нас була двокімнатна палата з виглядом на костел (доплатили за неї 3000 за весь період), з міні-кухнею і кондиціонером в другій кімнаті, і це було безцінно. Постійні огляди, перевірки, і трішки прохідний двір, але всі були також приємні, ввічливі, допомагали. Виписали нас здоровими, в ніч перед випискою прийшло багато молока, але судячи зі всього і молозива у мене було багато, тому що при народженні важив 3400, а при виписці 3390 ;)

Народила я в понеділок в 18:20, а ходити сама змогла вже у вівторок, вдалося навіть самостійно прийняти душ. В перший вечір і ніч про це мови не могло бути, біль і постійно темніло в очах. Коли виписувалися на третій день, сил вже було набагато більше, хоча я ще й кілька днів після виписки ставила знеболювальні свічі...

Якщо підсумувати умови і людей: передпологовий відділ - совок і печаль. Родзал - краса і Європа. Післяпологовий - дуже Ок, особливо якщо є класні палати.

Ну а сам досвід пологів - я їх зовсім не боялась, подивилася купу відео і перечитала мільйон всього про пологи без болю. Буда переконана, що все пройде добре, я готова до різних сценаріїв, і ми з допомогою технік/масажів біль поборемо. Ну що вам сказати? Фігня це все про пологи без болю. Якщо ще свої власні перейми я б перетерпіла, то під окситоцином - це оххххх як боляче. А потуги - взагалі мовчу. Принаймні у моєму випадку. Але мозок і гормони справді все стирають з часом. Не можу сказати, що я прямо вже готова бігти за другим, але розумію, що з часом забуду всю жесть, а ось це чудо, яке в мене сопе зараз під боком - справжнє чудо, і вартує всього, що я пережила, і більше. ❤️