А какой свекровью будете вы?

А какой свекровью будете вы?

Кожна (або майже кожна) жінка в світі в один прекрасний момент приміряє на себе найважливішу роль в житті – стає МАМОЮ. Однак, як не сумно про це говорити, діти колись виростають, і батькам доводиться відпускати їх в далеке плавання, хочеться їм цього чи ні.

Сьогодні ми вирішили підсумувати, що ж чекає в майбутньому всіх мам хлопчиків і чому так важливо бути до цього готовою. Щоб потім в один прекрасний момент не опинитися один на один з валізою розбитих надій і мішком нікому непотрібної надмірної опіки.

Спочатку подивимося з боку на життя звичайної мами хлопчика (особливо чутливим не читати, в кожному слові впізнають себе). Насамперед ти вибираєш в магазині милі комбінезончики і шапочки синього кольору.

Нapoджуєш його, плекаєш, цілуєш крихітні пальчики і солодкі щічки. Потім шиєш йому костюми зайчиків-котиків-піратів-ковбоїв, водиш в дитячий садок, витираєш сльози, мажеш йодом розбиті коліна і ночами не спиш біля його ліжечка, якщо малюк підхопив якусь заразу. Не забуваємо про улюблену казку на ніч, поцілунки на дорогу, «мама купи мені це я хочу» та інші принади материнства.

Не встигаєш озирнутися, а син уже сидить за партою в першому класі, твій день починається зі складання портфеля до школу, а закінчується дзвінком вчительки з благанням: «Зробіть щось зі своїм Сергієм, він же з усіма б’ється, він же нікому проходу не дає!» і ти виховуєш, показуєш, що потрібно бути порядним, сміливим, мужнім, розумним і не ображати інших.

Червонієш на батьківських зборах, в сотий раз прощаєш раптово зниклий щоденник, радієш успіхам на спортивних змаганнях і покірно киваєш головою на сусідське: «Це твій син винен, та він же перший почав!»

Раптово помічаєш, як син росте не по днях, а по годинах, як швидко стають замалі всі речі, які ти йому підбираєш. І нехай він стає більшим, тобі він розповідає про свої справи все менше, все частіше зникає десь з хлопцями.

Ти свято віриш, що перша його любов – це гра гормонів і що та розпусна і легковажна Таня з сусіднього двору зовсім не пара твоєму синові, а так, підліткова забава і не більше.

Час летить, і ось ти вже вибираєш не синенький комбінезончик, а справжній дорослий костюм на останній дзвінок і випускний, ковтаєш сльози на лінійці, коли вручають атестати, не спиш ночами під час вступної кампанії. А потім в твій дім непомітно починає заходити якась Олена, за нею Катя, потім ще одна Олена, а далі ти вже навіть не намагаєшся і запам’ятати їхні імена.

Але раптом помічаєш, що ось ця одногрупниця Аня взагалі вважає ТВІЙ дім мало не своїм рідним і відкриває ТВІЙ холодильник, ніби вона давно вже стала членом ТВОЄЇ сім’ї. Нервуєш, дратуєшся, але, зціпивши зуби, терпиш всі витівки.

А потім помічаєш, що на думку тієї самої Ані обрана тобою сорочка – «олдскул і повний відстій», що ти нічого не розумієш у стосунках і в житті, та й твоє куховарство теж таке собі.

І ось в один прекрасний день твій син заявляє тобі, що більше жити з тобою не має наміру, що вони з’їжджаються з Анею і це все серйозно. Ось він уже їсть ЇЇ борщ, прислухається до ЇЇ думки, на вихідні ходить в гості до ЇЇ мами і носить сорочки, ретельно вибрані НЕЮ.

Дзвінка від сина дочекаєшся хіба що на велике свято, а візиту і то рідше. Ось вони вже вибирають меню на весілля, ділять сімейний бюджет і скелети в шафі. Далі все за розписаним сценарієм: весілля, внуки, турботи.

Одного разу ти заходиш в його кімнату, де залишилися тільки старі іграшки, неробочий Play Station і декілька фотографій, з яких тобі посміхається твій беззубий семирічний Сергійко і розумієш, що більше ніколи не будеш для нього на першому місці. Ти поступово стала жінкою № 2 в його житті.

Так ось, як би сумно це не звучало, з цим потрібно змиритися і прийняти цей факт. Згадай, ти ж і сама колись для когось була «тією нав’язливою Анею», яка забрала сина у матері.

Є дуже мудре прислів’я: «Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти». Нагодувати зможе і дурень, виховати – тут вже складніше, а ось вчасно відпустити від дорогу дитину – завдання підвищеної складності, найвищий прояв батьківської любові.

Всім мамам синів на замітку: будьте готові до того, що одного разу ваше чадо піде від вас до Ані (Тані, Маші, не настільки важливо). Процес цей закономірний, і від цього ще ніхто нікуди не подівся. І тут головне завдання будь-якої матері – вміти відпустити сина без таємних образ, докорів, докорів сумління і ненависті до нової пасії.