Прослезилась, стих суперрр Я ще встигну набутись сама, У той час, коли виростуть діти, Може, буде…

Прослезилась, стих суперрр

Я ще встигну набутись сама, У той час, коли виростуть діти, Може, буде тоді зима, Ну а може, цвістимуть квіти. Я ще встигну набутись сама, Повертатись до чистого дому, Бо якщо там нікого нема – То й смітити у нім нема кому! Я ще встигну набутись сама – І читати книжки вечорами, Бо в дітей буде сво́я сім’я – Вже не треба буде́ їм мами. Я ще встигну набутись сама, Ну а поки – перу та готую, І від ранку до ночі дітям Всю себе віддаю і дарую! І я дякую Богу за те,Що у мене такі є турботи, Ну і що, що у хаті гуде, Наче там десь біжуть бегемоти? Неповторні ці миті в житті, Ми не раз ще захочем вернути, І я дякую, Боже, Тобі, Що це щастя змогла осягнути!