#про#мораль# #або#чого#багаті#не#жаліють#бідних Я ветлікар, отже маю клієнтів з різних прошарків…

#про#мораль#

#або#чого#багаті#не#жаліють#бідних

Я ветлікар, отже маю клієнтів з різних прошарків населення України і з різним рівнем виховання. Є в мене цілком заможні клієнти з дуже гарним вихованням. От я їм допомагала,кажуть,що хотять віддячити, а відповіла,що була б вдячна аби допомогли звозити дитину до лікаря.( Це для мене дійсно проблема) Сказали приїде друг сім'ї на джипі і звозить нас. Що я вам хочу сказати. Джип в сракопад - це просто казка. Ти не їдеш. Ти летиш,як хмаринка і зовсім не відчуваєш колдо...бин. пам'ятаю,як таксист нас віз восени по цій дорозі. Як мішок з гімном. Вибачте за порівняння,але чоловіку було відверто плювати,що я там намагаюся втримати дитину,щоб вона не вдарилася, при цьому втриматися на місці. Я попросила його враховувати факт наявності малесенької дитини в автомобілі. На що воно, ті кого в народі називають бидлом, скрутило невдоволену пику і мовчки порулювало далі, трохи окуратніше. Так от, їдемо ми так плавненько по дорозі. Я собі нахлєбнєчок дивлюся мовчки в віконечко, а мене Мужчина питає,чи не трясе,чи ,не доведи Боже, дитинка захворіла, чи не жарко. Все це ввічливо і щиро турботливо. Коли під'їхали до шлакбауму лікарні і дядько охоронець не підняв його, Мужчина вийшов з машини, так наполегливо попросив! дядечка відкрити, бо в машині зовсім маленька дитина(!). А проти такого прохання не заперечиш. Бо звучало це приблизно,якщо перевести на мову простого люду- або ти відкриваєш,або чека тебе,чоловіче,проблемка😄. Підвіз мене до самого входу. Я говорю,може ви вже їдьте, бо хто зна скільки там люду, ми вже назад на таксі. Він - ні,ні, ви що, ви дайте номер,я буду дзвонити питатиму,що в вас там. Ну дала. Пройшли,благо швидко. Дійсно подзвонив, ми вийшли. Він знов з того боку шлакбауму бікнув,той відкрився, під'їхав до нас, розвернувся так,щоб я могла сісти на своє місце не оббігаючи машини.

Так от до чого це я. Коли я вчора сідала в маршрутку, де напроти сидів той самий в народі звущийся бидлом і напроти нього стала бабуська,воно навіть очі не підняло, не те що свою дорогоцінну дупоньку. І коли ви тут розпинаєтеся- "что дєлать, он мне изменіл( ударіл,оскорбіл...), может одумаєтся вєрньотся(больше нє будєт, зауважаєт) і всьо в жизні наладєтся"... Я вам відповім- ні. Воно бидло! Бидло- то діагноз. Людина психологічно і морально формується до 14 років. І баста. Далі маємо,що маємо. І якщо ви хочете,щоб ваша дитина виросла ввічливості,наполегливою,вміла співчувати і заботиться- покажіть їй,як це робиться, самі будьте такими. А якщо поряд з вами бидло,яке ви любите,прощаєте, лілеєте- ваша дитина виросте бидлом. І буде скніти в 4 кутах хати без ремонту,жалітися,як йому важко,бо батьки нічого не дали. Заливатиме горлянку пивом/водкой/ще якоюсь бадягою в безкінечні й жалості до своєї нікчемної душонки, зробить надцять дітей по всьому світу,яким не дасть ради. А ви будете ридати од нещасної долі женщіни,якому Біг дав чоловіка- бидла і його вилупка синочка такого самого, вмиватися сльзима зранку замість теплої води, жерти горстками заспокійливі і пігулки од голови... А ні. То був не Біг, то були ви самі! Бо хай, трястя його матері довелося нам народитися в таких сім'ях але ми маємо владу будувати власну долю. І в тому,щоб жаліти себе усе життя, і в тому,щоб битися за краще життя своїм дітям, ми тратимо однаково багато сили. То може варто перестати жаліти свою дупу, встати на ноги, викреслити бидло із свого життя і виховати в своїй дитині Мужчину,який зможе встати на ноги. І збудує сім'ю з гарною жінкою,яка народить йому вихованих дітей з щасливою не бідною долею. І приїхати на джипі і відвезти чіюсь дитину в лікарню. І не треба виправдовувати себе - а как я буду жить? Как же дєті? Ви жалієте тільки себе, бо діти не хотять жити з бидлом і тим паче його грошей. Як дитина це переживша це говорю. Вихователь себе заради майбутнього своїх дітей.