Півтора року назад в 12.11 (чи 20.11 за київським часом) з'явився на світ #littleEdPo, і розділив наше життя на до і після. Не так давно читала статтю про синдром накопиченої втоми . Типу такий сидиш з малою дитиною і дивишся , як хтось жаліється на втому на роботі, і думаєш : От буде в тебе мала дитина , і зрозумієш що таке втома. А на тебе дивиться мама півторарічної дитини , і думає: пффф... та в тебе вона спить і їсть. Яка там втома? От почне ходити/бігати/ ламати, а ще купа справ, і зрозумієш, що таке втома. А на неї дивиться мама з двома, і думає: невже ? А погодки тобі як? Один скаче, другий прокинувся і їсти хоче , От тоді...

а на неї дивиться мама, в якої дві дитини , і ще на роботу вийшла.... ну і так до безкінечності 🤣🙈

Прикол в тому, що наш організм адаптовується до нових умов, бере на себе більше, включає всі ресурси. І здається, як взагалі раніше можливо було втомлюватися? А втома, насправді, одна.

Я до чого? Раніше В мене було купа власного часу. Але встигала я набагато менше. Так, зона дії зменшилася, але в тому радіусі, якому я зараз, іноді дивуюсь, порівнюючи себе з минулою 🤣 це не про те, яка я крута. Це про дякую тобі, маленька людина, що відкриваєш в мені нові можливості, по які я не підозрювала. Дякую, що вчиш робити вдих видих, і спокійно реагувати. І звісно, дякую, що вибрав нас🖤