Вже від п'ятниці тато дзвонить з одним і тим самим питанням : ти де? І кожен день кажу, що вдома. Ну…

Вже від п'ятниці тато дзвонить з одним і тим самим питанням : ти де? І кожен день кажу, що вдома. Ну блін, якшо я поїду народжувати, тож скажу. 😖проблема в тому, що з мамою і татом живе дідусь мій. Він старенький і хворий. І кожен день, коли бачу, що дзвонить тато, мене починає трусити, бо здається, шо не дай Бог щось трапилося там, вдома... І коли чую питання "ти де", починаю нереально злитися.... А потім стає дуже совісно, що я злюсь на тата і на оті його питання. І на те, що кожен день "а я вже хочу, шоб ти родила". А можна подумати, я не хочу? 😞я вже відчуваю себе дефективною якоюсь. І плачу, плачу після таких розмов🙊