#бабцяМаленька В мене було 2 прабабці і 2 бабці. Гляділи мене прабабці і я їх любила. Я досі…

#бабцяМаленька

В мене було 2 прабабці і 2 бабці. Гляділи мене прабабці і я їх любила.

Я досі пам'ятаю перше знайомство з прабабцею Параскою. Я була зовсім мала, а вона зігнута навпіл, тендітна, спираючись на ціпочок дивилася мені прямо в очі. Ця обставина придавала нашим відносинам певну рівність. В неї було миле обличчя, надзвичайно добрі блакитні очі і покручені від роботи пальці. З перших секунд я почувалася абсолютно безпечно з цією людиною. Ім'я її було складне і не зрозуміле. Тому я її називала просто -"Маленька".

Я обожнювала жити в неї. В неї була всього одна кімната( дім був поділений на 2 частини),комора і літня кухня- коридор. Ранок починався з запаху сосни, які бабуся розпалювала в печі і ніжних потоків тепла. Я вставала з кроваті( ми спали разом) і бігом бігла дивитися,як горить вогонь. На вулиці ледь просиналося сонечко, бабуня робила на сніданок або кіселик або млинчики, а я вилазила на старий сундук з речами, що стояв під вікном, ставила на підвіконня стару дошку з шахів, викладала на неї своїх тряпчаних ляльок і одну найменшу матрьошки, відкривала фіранки і мій вдаваний театр починав працювати...

Ще я обожнювала піч. З такими вокладиними нішками зверху. В одній з них в мене був "будиночок", дотого ж, там було тепло. Одного разу я помітила,як моя мама вичитує бабусі, що мої речі всі в крейді. Бабуся мене не сварила. Розказала,що в тих нішках живуть мишки. Я зраділа і полізла особливо прискіпливо шукати мишей, бо я їх любила. Бабуся нічого не сказала. А коли я так і не знайшла мишок, і була вимазана з ніг до голови в крейді, тоді зрозуміла,що хотіла від мене бабця. А щоб мама її більше не сварила в нішки більше не лазила.

Коли я пішла в школу, бабці мене віддавали все рідше, це було великим моїм розчаруванням.

Бабця померла в 90, коли Лії було 3. Я не плакала. Якось так вона мене виховала, щоб я розуміла, що життя вона прожила повністю і повноцінно. І там зверху її більш не мучитеме задишка і біль в спині. До останніх днів вона обслуговувала себе сама. Варила собі їсти, прала,одягалася, заплітала волосся в дві тоненькі довгі зовсім білі косички і замотувала їх на голові.

Декілька років тому,коли мені пощастило побувати в її нетронутій після смерті кімнаті, я забрала її фотопртрет з стіни. Тепер я зберігаю його вдома. Я любила її більше мами. Вона була справжньою. І те,якою я стала і моя доброта до всього навколо- це виключно її заслуга.