Поверталася якось влітку 2014-го від бювету додому тролейбусом (кілька зупинок). Стала біля дверей і відчула, що хтось…

Поверталася якось влітку 2014-го від бювету додому тролейбусом (кілька зупинок). Стала біля дверей і відчула, що хтось на мене дивитися (таке думаю хоч раз та всі відчували). Підвівши очі, побачила погляд чоловіка високого зросту з світлими сіро-блакитними очима, та всілякими амулетами на шиї. Як тільки він зловив мій погляд, то одразу сказав мені: "Хорошо, что белую кошку с улицы взяла, благодаря этому у тебя будут дети". Я звісно трохи шокована була від сказаного, перепитала: "Якби не взяла, то не було б?". Він відповів, що могло б і не бути. Потім я вийшла з тролейбуса і потопала до свої майже білої кіци. Якщо Бог відвів місце котам і собакам так близько до людей, то може це неспроста? Розкажу трохи про Асю. В січні 2014-го ми з нею познайомилися, її підібрала з вулиці в 6-ти місячному віці одна дуже хороша людина, волонтерка. Я побачила її напередодні нового року в групі соцмережі ВК і одразу "йокнуло". Їхала у Вишгород знайомитися з кошеням і дорогою ще думала, ой як незручно до чужих людей додому ломитися і про що говорити.. А проговорили ми з Таньою години 3 так точно, і ще б говорили, та пізно вже було (зараз можу до цієї людини звернутися в будь-який момент і з будь-яким питанням). Кошеня лежало майже весь час там, відігрівалося.. Таня (волонтерка) сказала, що подумає чи мені віддавати, бо претендентів на роль нових батьків кошеняти було кілька, а я студентка в майже зйомній квартирі... Але через місяць-два мені привезли мою Асю 🐱 Були певні моменти з грижами на животі, її на вулиці трохи потягали собаки, потім стерилізація.. Таня завжди цікавилася, навіть фінансово допомогла, хоча я звісно не просила її. В кінці того ж 2014-го мене занесло поволонтерити на щорічному благодійному заході, де я абсолютно нікого не знала.. Вірніше підготовка до благодійного Різдвяного концерту для дітей-сиріт та інвалідів почалася в кінці грудня. Я прийшла на зустріч волонтерів, де мені дали завдання їхати забирати діток з дитбудинків у Фастові та Буках зі ще одним волонтером. Хоча самого волонтера я в той день не побачила, дали номер його телефону.. Отак я й познайомилася з татом мого синочка, хоча історія не про це)) .. Синулькін вже три дні хворіє, висока температура майже постійно тримається, а ми її збиваєм. Кажуть, горло червоне і стоматит. Надіюся, якнайшвидше одужаємо. Вчора перед сном збила з 38,6 до 37,7 і заснули, так як і панадол дала і трохи пізніше нурофен (панадол сироп щось геть нічого не збиває 🙁). Завела будильник на 2:35, як прокинулися, то була 37,2, заснули далі. Прокидаюся від того, що Ася товчеться між мною і синочком, міряю t малому - 39,9 😥 Ася мене розбудила. Я знаю, я погана мама, я мала будильник ледь не на кожну годину ставити. Але в нас вперше такий жар, я навіть не пам'ятаю, щоб в самої так трималася і пригала температура.. Дякую Богу за мою Асю. І хоч вона криклива, шерсті півквартири, скрізь щось вже поцапапала, сварю її часто, але вона наша сім'янинка 😺💕 І, починаючи з 12ти моїх років, мені майже всі гінекологи говорили, що швидше за все дітей в мене не буде, не суть вже зараз чого таке говорили 😋 ... П. С. Фото не саме вдале, це в синочка температура, я дала блокнота шматувати, а Ася приймає на себе удари 😁