Припустимо, моя дитина категорично не згодна з таким собі станом речей. Висловлює це вкрай доступно💓Так, щоб ні у кого…

Припустимо, моя дитина

категорично не згодна з таким собі станом речей. Висловлює це вкрай доступно💓Так, щоб ні у кого не було сумнівів в тому, що йому щось не до вподоби 😆

Я сідаю на коліна. Так, щоб бачити очі дитини. Максимально доступним мені на даний момент спокійним голосом😅 називаю його по імені.

Можливо, якийсь час доведеться просто сидіти і повторювати:

💭- Богданчик. Богдан. Богдан, подивися на мене. Де твої очки? Я хочу тобі сказати. Богдан.

Іноді цього недостатньо, тоді я описую його поведінку:

- Богдан дивиться у вікно, він злиться, але чує маму. Його носик зморщився. За хвилину він починає посміхатись.

Іноді компроміс неможливий. Тоді я просто констатую, що не буде - "врізатися в іншу машину, щоб подивитися, що буде" ми не можемо.

Справа в тому, що діти розвиваються. І потрібно просто робити те, що ми повинні робити - пояснювати, правильно обмежувати і вчити їх діалогу.

Настане день, коли ви побачите, що всі ці тисячі розмов були не дарма.

💜