Уперше на подібних сайтах , уперше хочеться написати. Можливо комусь моя історія допоможе, можливо комусь ні. Однак я її напишу.

Я , як каже мій чоловік, живу в рожевих очках. Я погоджуюся, адже саме "рожеві очкі" допомагали мені знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Це була моя захисна оболонка від світу. Мені подобалося мріяти, мріяти про щасливе майбутнє , про коханого чоловіка та велику сім'ю. Усе здавалося так просто, так доступно . Особливо коли вже одружилися і поїздка на медовий місяць ...

Як наважитись на другу дитину 😮‍💨😭…. Я ніби і хочу і не хочу, допомагає тільки чоловік… я тільки почала «жити» приходити в себе і чоловік каже вже іти за другим …. Бо вік не молодий ( відносно)… а я не можу ніяк зібратись духом, не хочу знову хвилюватись за проходження вагітності, аналізи, знову кс, гв, як все воно буде, чи не гірше, і тд … знову все спочатку 🫠 я ніби заплуталась… я вже пройшла цей шлях з першою дитиною, і зрозуміла шо материнство це ну вапше не мій каньок 🗿🥹… іноді мені здається ...

Психологічну підтримку мам, можна?

Мій інстаграм ще не готовий до таких відвертостей. Краще тут.

_______

Ця тема потроху зводить з розуму. Не маю сил боротися і вже не знаю що ще маю зробити, куди бігти, кого питати. Здається, ми спробували все.

Моя істерика зривається на сльози.

Знову сльози. Посеред ночі, рано зранку, вдень, на вечір. Часто. Наодинці. Навіть з кимось. Немає сил тримати у собі. Фотографую, закарбовую у пам’яті, пишу нотатки, зберігаю емоції. Голова моя розуміє, що то не найва...