Продовження...
В 7:30 ми були в родзалі, через 5 хв прийшла мій лікар, до речі, Ярмак Вікторія, прикріпила датчики КТГ на живіт, який був аж до потуг, дивилася відкриття і на схватках виставляла головку малого, вона ніяк не входила в потрібне місце, було боляче, але лікар запевнила, що краще допоможе зараз, ніж доведеться робити екстрене кесарево, під час цього всього лопнув пузир, відійшли води, схватки стали болючіші. І далі то на фітболі, то лежу на боку, то на боку з великим овальним м'ячем між ногами,то на спині. Короче поруч чоловік і лікар виходила максимум на пів хвилини. Вони виконували всі мої прихоті, лиш би я почувала сете добре .Бригади ще не було. Лікар попереджає, що зараз буде обхід, приходить головний лікар, дивляться відкриття, щось питають в мого лікаря, я як в тумані. Починає мене тужити, вона говорить рано, говорить правильно дихати, чоловік налаштовує і дихає зі мною, а лікар дихає з нами, розказує як тужитися, спробувала пару раз потужитися, схватку тужуся, схватку дихаю, думала не зможу, лікар налаштовує, що я зможу. Ну ще тужилася не на повну. Я говорю, що не зможу, вона: "Пізно щось робити, хочеш, щоб щіпцями тягнули?Ти сильна, ти можеш, дитина хоче вже до нас" Від цього сили прилинули. Прийшла акушерка, привіталася, молода, приємна, на жаль, не запам'ятала імені. Через пару спроб потужитися, в родзалі куча народу, роблять крісло з кроваті де леж, питають чи зручно і потуги, вже справжні, три рази тужуся на схватці, з другого разу голівка повністю, ще раз не можу, лікар далі говорить до мене, налаштовує, чую, як малюк кричить уже, ще раз і мій малюк на грудях, таке чудо, обтерли на мені і одягли шапочку з носочками, таке щастя, таке облегшення. Таке от чудо у нас з'явилося о 9:30 5 жовтня, 52 см і 3600. Чоловік поруч, обіймає, цілує, гордо пуповину перерізав. Бачив він усе і не обійшлося без епізіотомії, лікар тримала акушерку до останнього, коли зрозуміла, що дитина завелика для мене і я обов’язково порвуся, сказала зробити маленький надріз((за головою стіна у мене, тому чоловік стояв поруч і бачив, не злякався і не відвернуло від мене, ще більше любові тепер. Поки мене шили був на грудях малюк, потім одягли і до грудей приклали. Шили боляче так, ерозія щей, кололи знеболююче але так боляче, ледь терпіла, ніби потуги були легші. Чоловік дуже допомагав, кожну схватку за руку тримав, в сумках розбирався, діставав, що просять. Ми в родзалі були години 4, не було палати, потім нас таки переводили в палату, я втратила свідомість, думала сама на каталку ляжу, чоловік втримав. Привели до тями, привезли в палату і сказали не вставати, поки чоловік не погодує. Сина несла акушерка і кричала усім, дивіться в мене дитина індиго, ви тільки погляньте в ці очі)) Чоловік був зі мною весь час до виписки, нада було виходив то купити щось, то додому по щось, а так ночував зі мною. Я не знаю, як би я сама впоралася, перший день і годував і в душ водив і в туалет. Виписали нас 7.10 ввечері о 19:00. З того часу нас троє) Яке щастя бути мамою! Лікар профі, тепер всім рекомендую. А батьки й досі сварять, як я просиділа всю ніч вдома, бо від приїзду в роддом до зустрічі з сином минуло 2,5 години, з них 30 хв в приймальні оформляли. Всім легких родів!
В коментах фото родзалу, ПЦ ( 7 рд) м.Києва
Палата звичайна одномісна, на коридорчику туалет і окремо душ, блок з 2 палат.