Вирішила теж написати про свої пологи, а то скоро не пам’ятатиму нічого)) Плюс можливо комусь…

Вирішила теж написати про свої пологи, а то скоро не пам’ятатиму нічого)) Плюс можливо комусь корисна буде розповідь, бо я не дуже розуміла як і чого можна чекати після 37-го тижня вагітності. ПДР в нас було 28.05 і 27.05 були ми останній раз в гінеколога. Вона оглянула мене і повідомила, що живіт ще не опустився, але голівка манюньчика вже низько і з дня на день він з’явиться. На останньому узд в уніклініці на 32-му тижні мені сказали, що ми на тиждень більші, ніж потрібно, і хоча для хлопчиків це нормально все одно є підозра, що крупний плід, і якщо моя гінеколог буде вважати за потрібне зробити перед пологами узд, то значить потрібно буде зробити. Так от. На останньому огляді я ще запитала в г чи потрібно робити це узд ,на що вона відповіла: "ой, яке вже узд, тобі вже народжувати треба". Ну я собі і пішла додому зі спокійною душею в очікуванні зустрічі. Надивилася відео про дихання Кобаса, зібрала сумки. 29-го в неділю о 3:30 десь прокинулася в туалет як завжди (ой і часто вночі доводилося бігати)) і побачила, що щоденна прокладка повністю використана так сказати. Я пішла збирати речі, вибирати, що одягти, бо ж свято- зустріч з синочком (ой краще б одягла те, чого не шкода було б потім викинути). А як зібралася, то пішла чоловіка будити :) Швидкою приїхали ми в 2-й пологовий десь о 5-й ранку. Зміна закінчувалася і всі ж були вже і втомлені і додому хотіли. Води вже майже всі відійшли як ми приїхали, але схваток не було і я особливо нічого не відчувала нового. Тому підписала я якийсь папірець, що погоджуюся чекати до 21:00 і після огляду мене відправили в палату чекати схваток. До 11-ти ранку нічого не змінилося, хоча ктг почало показувати схватки. І справді, десь з 12:00 я почала їх відчувати і до 16:00 інтервал вже був 4-5 хв, але на огляді мені сказала чергова лікар, що схваток вона не бачить і сказала гуляти до 20:00. Це було вже дуже не просто, бо вони були все сильнішими і сильнішими. Добре, що телевізор був в коридорі з кріслом зручним і фітболом, бо в палаті я навіть на ліжко видертися не могла. Якось я перемучалася до 20:00. А там на огляді мені взагалі нічого не сказали. Що вже трохи насторожило. Через кілька хвилин прийшов завідуючий, оглянув і відправив в родзал :) хоча антибіотик все ж вкололи, бо вже довго маля без води було. Легше стало, адже впустили нарешті чоловіка, хоча схватки вже були ого й ого. О 21 ми нарешті в родзалі. Прийшов анастезіолог і запропонував спинну анастезію, я навіть не чула до цього, що це і для чого, і хоча мама по тел перелякано казала відмовлятися я чомусь відчула, що мені це потрібно. Зробили укол в спину (не боляче, порівняно з переймами)) і ми продовжили шось чекати. Стало на багато легше на годину, потім нас оглянула чергова лікар і пішла собі (вона вже нічого не говорила, а в мене сил не було питати).. мені додали анастезії, потім вона знову оглянула і пішла, і так до 5:55 це все продовжувалося. А о 5:55 прийшов знову завідуючий, оглянув мене і сказав її, що потрібно обговорити на консиліумі. І сказав, що голівка малого повернута таким чином, що матка відкритися нормально не зможе.. підписала я дозвіл на кесарів розтин... і о 6:38 побачила і почула моє янголятко)))) 4100 грами сенсу мого життя))) так от, після того як зважили його, запитали в мене, чому я не попередила, що крупний плід. Ми доторкнулися щічками з синулькою і його дали тату)) Важко це все було, але якось спокійно ми з ним трималися. Оці всі залякування, що це жах жахливий народжувати як на мене неправильно. Можливо я і не народжувала сама, тому так вважаю, але післяопераційний період, особливо перші три дні, я думаю це важче ніж потуги при народженні. Тому бажаю всім, кого найближчим часом чекають пологи , гарного настрою і не боятися нічого :)