Сьогодні вперше за 4 роки була в ресторані в гостях. Знайомі святкували хрещення донечки. Ішла сама, і на силу витримала 2 години. Хоча в очікуванні носилася 3 дні, і як дитина перед Миколаєм чекала...
В результаті прийшла остання, бо годувала свою малечу, сиділа наче на голках, бо чекала, що зараз за мною будуть звонити. Весь час думала, чи наша бабуся справляється з внучкою. І побігла додому сама перша, бо не могла дочекатися, коли повернуся додому і побачу своїх діток. Це вже діагноз? Я колись зможу стати знов комунікабельною людиною, а не параноїком, який весь час чекає дзвінка з дому?